Шукати в «мирний» час в іноземній пресі статті про Україну – даремна праця. Ні, зрозуміло, під час виборів, в період великих скандалів ми знову потрапляємо у поле зору провідних світових ЗМІ, але коли бачиш, як активно обговорюються щонайменші кроки російського керівництва, російські реформи, російські скандали, російські успіхи невільно задаєшся питанням: ну чому так? Чому про них пишуть, а про нас – ні? Можна, зрозуміло, знову сказати, що у них «ресурс більше», що Росія – член великої вісімки, що вона цікава, тому що у неї є «заповітна кнопка», але все це, здається, для того, щоб виправдати власну лінь.
Я змушена констатувати, що той інформаційний прорив, який зробила Україна після Помаранчевої революції, не був розвинений і примножений. Ще тоді в гарячі дні президентської гонки аналітики радили, збирайте телефони іноземних журналістів, створіть базу, зв`язуйтеся, запрошуйте, пропонуйте інші теми. Куди там… Для багатьох іноземних репортерів знайомство з нашою країною обмежилося разовими репортажами про революційні події. Розмовляючи з одним з українських послів, довелося почути таку думку, що Україна не вміє продавати власні успіхи, адже навіть в період політичних спадів і економічних криз можна знайти щось цікаве і продати іноземній пресі. Наприклад, Клочкову, Кличко, події в нашій космічній галузі, відкриття в космічній біології, або ж Різдвяні свята, народний побут Карпат - так що завгодно. Було б бажання регулярно організовувати такі публікації і налагодити такі комунікативні канали.
Валерій Чалий, експерт центру Разумкова, поділився одного разу зі мною своїм дослідом. Він розповів, що приїжджали журналісти, здається, Ньюсвіка і хотіли зробити абсолютно безкоштовно кольорову вкладку про Україну. Якби такі публікації довелося замовляти, це коштувало б сотні тисяч доларів. На жаль, наші урядовці не знайшли часу зустрітися з іноземними журналістами. До речі, закритість і нерозторопність наших міністрів – давній головний біль для іноземної преси. І одна з причин нашої «іміджевої недорозвиненості». Розмовляючи з різними людьми, що мають відношення і до піару і до журналістики, багато раз доводилося чути думку: іміджем України, як втім і будь-якої іншої держави, потрібно займатися цілеспрямовано. Він створюється не тільки першими особами держави, її формують не тільки офіційні заяви, є сотні інших прийомів, якими можна розказувати про Україну. Утримувати недорогі державні або напівдержавні структури, делегувати цю місію комусь із співробітників посольства. Один їх перших українських послів Греції зумів організувати телесюжет про перший рік Незалежності України, тільки завдяки своїм теплим відносинам з власником телеканалу. Загалом, пропаганда країни повинна стати глибокою установкою для наших урядовців і дипломатів. І тоді не потрібно буде великих грошей. Просто усміхайтеся і розказуйте про свою країну більше і винятково охоче, коли вас про неї розпитують іноземні журналісти. Адже безліч речей і в області піару робиться тільки завдяки доброму відношенню.
І тоді матеріали про нас будуть продиктовані не просто інерцією тепло прийнятої світом Помаранчевої революції, а результатом глибокого і щирого інтересу.
Олена Мігачьова
