Після приходу до влади Віктора Януковича в країні якось вибірково почали тлумачити поняття відділення церкви від держави. Україна відома як багатоконфесійна держава, та і в православному сегменті християнської церкви в нашій країні спостерігається конкуренція, що історично склалася після проголошення незалежності. Причому Українська православна церква Московського патріархату дістає протягом останнього року все більш помітні преференції, а патріарх РПЦ Кирило обіцяє не тільки відвідувати Україну з пастирськими візитами, але й оселитися в Києві. Втім, це поки плани, що далеко йдуть, а станом на сьогоднішній момент Ганна Герман (глашатай гуманітарної політики Банкової) зазначила, що до всіх церков ставлення однакове. Правда, на Великдень, пригадується, Віктор Федорович не став об`їжджати кафедральні храми всіх християнських конфесій, а поїхав помолитися в Києво-Печерській лаврі.
Бог і афонські старці, як то кажуть, Вікторові Федоровичу суддя. Віра – це особиста справа і простого громадянина, і президента. Але не можна заперечувати тенденцію: глава держави наполегливо закликає людей віруючих на ключові посади в країні. У новопризначеного голови правління Національного банку Сергія Арбузова, наприклад, немає індивідуального податкового номера. Такий привілей для себе відстояли люди щиро віруючі, які не один рік стояли з транспарантами під Верховною Радою. Відсутність ІПН не завадила панові Арбузову одержати в 2010 році 150 мільйонів гривень доходів – дуже непогано, як для кризового року. Напевно, релігійність – не найгірша якість для банкіра, хоча з таким успіхом краще було б зробити головним банкіром країни мусульманина, адже іслам забороняє лихварську діяльність.
Куди трагікомічнішою була ситуація, коли представники влади і деякі опозиціонери оспівували виняткову набожність нового генерального прокурора Віктора Пшонки. Після розповідей про те, що Віктор Павлович зробив паломництво до багатьох святинь, виникло відчуття легкого подиву. Воно помітно посилилося після виступу заступника Віктора Павловича, Євгена Блажівського, який зробив акцент в оцінці подій 16 грудня у парламенті на блокуванні бютівцями роботи Верховної Ради. Генеральна прокуратура проігнорувала, що опозиціонери з християнським упокоренням витримали побиття політичними опонентами, і збирається надати їм шанс підставити другу щоку (руку, голову – потрібне виберуть по ходу).
З одного боку, у владу залучаються чиновники, які настільки приндяться своєю релігійністю, неначе норма про відділення церкви від держави з Конституції невдовзі буде вилучена. Яка конфесія буде названа «правильною», зможе здогадатися будь-який, обиватель, що хоч трохи цікавиться політикою. З іншого – система управління все більше нагадує не республіканську, а монархічну. Могутній фіскальний апарат, силові структури і підтескт, що постійно лунає у виступах глави держави, - «Держава – це я» - ці чинники викликають серйозне занепокоєння. Національну буржуазію влада вже історично апробувала: або підтягає до себе, або намагається вкласти в прокрустове ложе Податкового кодексу, щоб вона під ногами не плуталася. На робітників і селян на політичному Олімпі зовсім не звертають уваги.
У суспільно-політичному житті країни все виразніше чути відгомін неосвіченого абсолютизму. Свобода слова поступово відміняється за непотрібністю, президентські васали вважають за необхідне проявляти завзятість молодецьку, а Верховна Рада стає схожою за своєю безправністю і безголосістю на перші в історії Європи парламенти. Зате українські чиновники швидко навчилися виконувати команду «Служити» і словом і ділом доводити свою відданість «доброму цареві». Віктор Янукович, який бронзовіє буквально на очах, навмисне чи мимоволі провокує своїх підлеглих на раболіпство азіатського зразка. Цей шлях для країни виглядає контрпродуктивним, не здатним вивести Україну на магістральний шлях європейського розвитку.
Наприкінці хочеться нагадати, що гординя є одним зі смертних гріхів у християнстві, і вип`ячувати свою віру чиновникам і служителям Феміди, м`яко кажучи, несолідно. І якщо вже влада заговорила про реформи, то найкраще вибудовувати державний апарат на принципах протестантської етики – помірності і вірі в здатність чесною працею змінити життя на краще.
Євген Магда
