Учора в Києві, в умовах майже цілковитої секретності, за парканом Національного університету оборони України розпочався традиційний щорічний захід міжнародного військового співробітництва. Тепер він уже чомусь називається просто “Міжнародний тиждень”, хоча впродовж десяти попередніх років – починаючі з 2001-го – іменувався “Міжнародним тижнем НАТО. Так, саме НАТО, адже повністю присвячений актуальній тематиці щодо Альянсу та проводиться за безпосередньої ініціативи та участі саме натовських військових і цивільних високопосадовців, науковців та експертів.
“Щорічно, починаючи з 2001 року, зазвичай у лютому, на базі Національного університету оборони України проводиться Міжнародний тиждень за участю керівників Військового комітету НАТО та Міжнародного військового штабу НАТО, представників Оборонного коледжу НАТО в м. Римі та Школи НАТО в м. Оберамергау, Штаб-квартири НАТО в м. Брюселі. У відповідності до Імплементаційної програми робочого плану військового комітету Україна – НАТО на 2011 – 2012 роки зазначений захід планується провести з 7 по 11 лютого 2011 року”, - це витяг із відомчої довідки про Міжнародний тиждень, адже публічної інформації про нього від вітчизняного Міноборони цього разу немає, так само, на відміну від попередніх років, не проводилася акредитація цивільних журналістів для його висвітлення.
Цього року делегація НАТО нараховує 30 офіційних осіб. Серед них – заступник голови Військового комітету НАТО генерал-лейтенант Волтер Гаскін та начальник Оборонного коледжу НАТО генерал-лейтенант Вольф-Дітер Лоезер, генерали Міжнародного штабу та Стратегічного командування НАТО.
Також на Міжнародний тиждень запрошено представників посольств усіх 27 країн-членів Альянсу, акредитованих в Україні.
Через брак відкритості Міноборони для більшого розуміння Міжнародного тижня наведу ще два абзаци зі службових відомчих документів: його метою є “підвищення рівня поінформованості слухачів та науково-педагогічних працівників університету, представників вищих військових навчальних закладів Збройних Сил України щодо діяльності Організації Північноатлантичного договору й співробітництва Збройних Сил України з НАТО”. При цьому тематика занять, що планується до обговорення у 2011 році, охоплює “питання еволюції НАТО, місця Альянсу в системі міжнародних організацій, загроз міжнародній безпеці, сучасних операцій НАТО, трансформації НАТО, відносин НАТО з Росією та Україною”.
Загалом заявлена актуальна мета, а також корисні, слушні й навіть політично коректні й не заангажовані тематичні напрямки.
На відкритті Міжнародного тижня виступав виконувач обов’язки начальника Національного університету оборони України Василь Телелим. За його словами, керівництво держави та Міноборони акцентують увагу на тому, що Україна, незважаючи на свій позаблоковий статус, у жлдному разі не скорочуватиме рівень співробітництва з НАТО; що ми продовжуємо виконувати в повному обсязі всі плани, які були раніше підписані; ми дуже зацікавлені, щоб Альянс приділяло увагу Україні, надавав допомогу, насамперед у реформування Збройних Сил тощо...
Отже, начебто навколо Міжнародного тижня нічого й не змінилося. Ті ж організаційні засади, учасники; і офіційний Київ розраховує на допомогу НАТО, хоча туди не йде. Але абревіатура Альянсу з публічної назви таки зникла. Та й сам захід, повторюся, розпочався якось тишком-нишком, принаймні для широкого загалу провідних українських медіа.
Чому так сталося, чому змінилася інформаційна політика Міноборони? Щоб обійти гострі кути у відносинах України з НАТО? Чи, можливо, не з ним, а зі східним сусідом? Щоб не напружуватися, даючи відповіді на пекучі питання цивільних журналістів?
Україна чомусь не може визначитися: якщо вона є самостійною (начебто) у своїй міжнародній військовій політиці, готова самостійно обирати собі зовнішніх партерів та просуватися на Схід і Захід, дружити зі всіма – то чому соромитися цієї дружби? А так виходить, що одна нібито “дружба” заважає іншій, що її, як видається, влада намагається не дуже “світити”?
Адже що стосується зв’язків з російськими військовими, – то там зустрічі будь-якого рівня, хоч би просто одне одному руки потиснули, – висвітлюються галасливо, – ось, мовляв, яка в нас велика любов між Україною і Росією. А сьогодні до Києва приїхали заступник голови Військового комітету НАТО, керівник провідного навчального закладу Альянсу, – і про це в пресі ні півслова.
Невже дружба з цивілізованими країнами, які об’єдналися у військово-політичний союз, - це соромно, а “любов” з країною, яка насправді є єдиною зовнішньою загрозою для Української держави, - це наша гордість і достоїнство?
Р.S. Лише сьогодні в обід з’явилося скромне офіційне повідомлення про цей захід.
Антон Гусаров
