Рейтинг більше, ніж життяСенсації, рейтинги, число продажів, кількість реклами, популярність за всяку ціну, успіх — ось головний сенс діяльності всіх без винятку сучасних ЗМІ. Кінцева мета — гроші. Чим більше, тим краще. Ось питання: де моральна планка, через яку я (ми, вони) не можу (можемо, можуть) переступити?..
В ефірі і за кадром Один з найпопулярніших і найбільш високооплачуваних телеведучих Німеччини Томас Готтшалк оголосив про свою відставку. 25 років він у прямому ефірі вів програму «Б`ємось об заклад, що...» Учасники виконували незвичайні трюки. Програма йшла на другому каналі громадського ТБ, мала високий рейтинг і не переривалася рекламою. Свій відхід Готтшалк пояснив так: після трагедії, що трапилася в ефірі в грудні 2010-го, він з моральних причин не може залишатися ведучим. У той раз учасники повинні були на ходулях перестрибувати через автомобілі, що рухалися. Самуель Кох, 23 років, студент, мріяв стати актором. Вирішив взяти участь в передачі — як-не-як чималі гроші. Кох перестрибнув три машини. Стрибок через четверту виявився трагічним. Хлопець впав головою на дах автомобіля і зламав хребет. Непідробний жах пережили всі, хто це бачив. Про батька, на очах якого син став інвалідом, і говорити нічого. Програму перервали. Дві хвилини телеглядачі бачили чорний екран. Коха забрали в клініку, прооперували, ввели в штучну кому, потім зробили другу операцію. Зараз він в спеціальній клініці в Швейцарії. Лікарі кажуть, що він на все життя залишиться паралізованим. Телеведучий Томас Готтшалк пережив сильне потрясіння. За його словами, найменше, що він міг зробити, це оплачувати лікування студента з власних коштів. Також Готтшалк каже, що прийняв непросте, але єдино вірне рішення - піти. Менеджери каналу поки не мають наміру розлучатися з шоу і бережуть мовчання. Думки експертів розділилися. Одні думають, що Готтшалк не спалив за собою всі мости і може повернутися, на думку інших — треба шукати нового ведучого.
1 лютого цього року, як повідомили ЗМІ, з вікна гуртожитку викинувся 18-річний Сергій Резніченко із Запоріжжя, студент четвертого курсу економічного факультету університету. Кілька років тому він успішно брав участь в популярній і рейтинговій телепередачі «найрозумніший». У 15 років вступив в університет. Напередодні загибелі сидів за комп`ютером. На столі залишив записку: «Я — Бог».
28 листопада минулого року, російське шоу в прямому ефірі «Хвилина слави»... Під час передачі молодий хлопець Михайло Некрасов впав з п`ятиметрової висоти. Він зламав руки, ноги і одержав струс мозку. На щастя, залишився живий. Переривати програму не стали. Шоу продовжується і до цього дня. Його учасники передають Міші Некрасову слова співчуття і привіти.
Можна навести і інші приклади. Але питання не в цьому. Такі трагедії примушують задуматися про прагнення телеканалів і інших ЗМІ заробити якомога більше, не думаючи про моральну ціну, яку доводиться платити за високі квоти, рейтинги і ін.
Камера тортур Перше реаліті-шоу з`явилося на американському телеекрані ще в 40-х роках XX століття — «Солодка камера». Автор — Ален Фант. З тих пір реаліті крок за кроком завойовувало телеекрани світу. Назв не перерахувати. У прямому ефірі і в Інтернеті можна дивитися війни і революції, страти, весілля, пологи, похорони, операції і т.п. Все на продаж.
У 2006 році з`явилося нове реаліті-шоу: компанія «Дісней» запросила брати участь в передачі «Чудотворці» невиліковно хворих. З пацієнтами повинна була працювати команда кращих лікарів, які дадуть шанс зберегти їм життя завдяки випробуванню новітніх медичних технологій. Для жадібних до сенсацій телепродюсерів шоу, в якому на карту поставлено саме людське життя, — просто знахідка. Рятувати його чи губити — не важливо, головне — відчуття влади і грошей. «У студії постійно була присутня команда лікарів, учасники могли залищити програму, коли захочуть. Нагорода — 100 тис. фунтів. Якщо це і можна назвати камерою тортур, тоді я двома руками голосую за неї» — з інтерв`ю продюсера Тома Хінкса.
Відомий в Україні публіцист сказав мені: «А що ви дивуєтеся? Пригадайте битви гладіаторів або бої тореадорів. Вони або гинули, або перемагали на публіці, прагнучи заробити гроші, почесті або милість влади». Сам ТБ не дивиться, продовжує по-старому читати книги і аніскільки про це не жалкує.
Квадрат Борхеса «У світовому телебаченні, — пише в своєму дослідженні психіатр Вишняков, — є чотири типи реаліті-шоу. Борхес знайшов стільки ж типів сюжетів у світовій літературі. Приклад першого — «Останній герой». Учасник повинен переможцем повернутися додому з якого-небудь віддаленого куточка планети, куди боги — організатори шоу — відправляють його для екстремальних випробувань. Другий тип шоу розвинувся з програми «Великий брат» («За склом» і «Голод»). Людей ізолюють в апартаментах з дзеркальними стінами і технікою для реєстрації повсякденного життя. Глядач охоче підглядає в замкову шпарину телевізора. Тут тобі і любовні трикутники, і сварки, і секс. Третій тип — різновиди «Алло, ми шукаємо таланти», «Фабрика зірок», «Україна має талант» і т.п. Дуже рейтингове у глядача шоу. У шоу четвертого типу — акцент на стражданнях: духовних і тілесних. Суть цих шоу, за словами Борхеса, самогубство.
Реаліті-шоу — це спроба препарувати людину, як жабу на столі студента-медика, за допомогою телекамер. Вічні сюжети, знайдені Борхесом, в постановці тюремного театру».
Чуже життя Чим ще годують телеглядача у всіх країнах світу, включаючи Україну? Серіалами для домогосподарок на теми «багаті теж плачуть», «Попелюшка», «хороші бандити і погана поліція (міліція)» або навпаки.
В Україні складніше: йдуть російські серіали, а глядачі живуть чужим життям і історією. Приклад — «Адмірал» про Колчака, добротна документалістика про історію Росії і СРСР. На власне виробництво немає грошей. А що глядач? Він всеїдний і готовий дивитися що підсунуть. І серіали, і політичні реаліті-шоу. Останні — особлива стаття. У студії депутати, міністри і інші політики. Вони готові платити ведучим гроші і за свою участь, і за теми. Журналісти добре знають розцінки, але чомусь мовчать або боязко час від часу подають голос. Ведучі грошима не гидують і сплять без всяких розкаянь совісті і думок про моральну планку.
Погано це чи добре, але телевізор сприймається нами як член сім`ї. Що ж залишається тим, хто не хоче бути об`єктом маніпуляцій, і тим, хто не хоче маніпулювати за великі гроші? У останніх ще залишається вибір, а ось у перших навіть вибору немає, окрім як вимкнути «ящик» раз і назавжди.
Олена Вепринська, weakly.ua
