Апеляційний суд Києва доволі несподівано для суспільства прийняв рішення відпустити з підпискою про невиїзд двох звинувачуваних у справі про незаконне відчуження газу компанії «РосУкрЕнерго» колишнього голову Державної митної служби Анатолія Макаренка та колишнього начальника відділу Київської регіональної митниці Тараса Шепітька. Хоча той самий апеляційний суд кілька місяців тому відхилив клопотання з цього ж приводу.
У ЗМІ та на різних Інтернет-форумах відразу почали коментувати цю подію. Багато хто висловлює версію про те, що Макаренко й Шепітько почали давати викривальні покази проти Тимошенко (так би мовити, «співробітничати зі слідством»), а тому, мовляв, слідство й випустило їх з тюрми. Упевнений, що це припущення абсолютно не відповідає дійсності. Те, що могли слідчим повідомити Макаренко й Шепітько щодо ролі Юлії Тимошенко в цій справі, і так добре відомо. Більш того, пані Тимошенко неодноразово публічно проголошувала, що саме вона особисто давала доручення, як вона висловлювалася, «забрати в кримінальної структури газ». Тому принципово нічого нового ані Макаренко, ані Шепітько повідомити слідчим не могли.
Отже ця версія звільнення Макаренко й Шепітько явно провисає.
Тоді якими можуть бути справжні причини цього рішення суду?
Раніше я звертав увагу на дивовижні, як могло здатися, дії слідчих щодо цієї справи (див. публікацію "Політичні репресії на тлі дивовижних ігрищ навколо Тимошенко").
Нагадаю, що відбулось в січні-лютому 2009 року. Під тиском колишнього прем’єр-міністра Тимошенко колишні керівники Нафтогазу, крім основних угод щодо закупівлі газу та його транзиту територією України, підписали угоду про викуп права вимоги Газпрому до «РосУкрЕнерго» за поставлені цій компанії 11 млрд. кубометрів газу.
Але саме право грошової вимоги не давало права забрати газ у «РосУкрЕнерго», який до того ж перебував у режимі транзиту й не був розмитнений на території України. Через жорсткий спротив Президента України Віктора Ющенка та керівника Держмитслужби Валерія Хорошковського щодо намагання відкрито забрати газ у комерційної структури було здійснено відверто шахрайську оборудку. Так, спочатку керівники Газпрому та Нафтогазу підписали дві дзеркальні угоди щодо купівлі-продажу 11 мільярдів кубометрів газу. Нафтогаз продав невідомо які 11 млрд. кубів газу Газпрому, а потім той продав їх за тією ж ціною Нафтогазу. З точки зору доцільності, такі угоди не мають сенсу. Вони носять удаваний характер – щоб приховати іншу, справжню, мету їх укладення. У нашому випадку – це відчуження газу в «РосУкрЕнерго» та його розмитнення на користь Нафтогазу. Очевидно, що все це має ознаки шахрайства. Слід також зазначити, що вже у 2010 році рішенням Стокгольмського суду, а потім і українських судів, Нафтогаз зобов’язали повернути «РосУкрЕнерго» 11 млрд. кубометрів газу, сплативши ще й штраф у вигляді 1,1 млрд. кубів та 200 млн. доларів. Отже, в результаті тієї оборудки державній компанії «Нафтогаз» було завдано багатомільярдних збитків.
Так ось при всьому цьому, незважаючи явне шахрайство, здійснене з метою заволодіння чужим майном, підсудних у цій справі звинувачують у різних злочинах, але тільки не в цьому. Макаренка – у халатності, Діденка – у перевищені службових обов’язків, а саму Тимошенко навіть не допитують як свідка.
Така «дивовижність», як мені доводилося пояснювати в згадуваній публікації, пов’язана з тим, що вся оборудка з відчуження газу була здійснена не тільки за участю українських, а й російських посадовців. Більш того, піти на відверто кримінальні дії з укладання удаваних угод керівники Газпрому та Нафтогазу могли лише за прямої вказівки прем’єр-міністрів Росії та України.
Враховуючи це, допит по цій справі Тимошенко у слідчого, а тим більше в суді, неминуче призвів би до міжнародного скандалу. У цьому разі постало б питання про порушення кримінальної справи проти керівників Газпрому, а можливо, і Володимира Путіна. А рішення суду, яким було б визнано, що багатомільярдні збитки державі завдано за участю посадових осіб Газпрому, потребувало б звернення Нафтогазу та українського уряду в міжнародні суди з вимогою до Газпрому відшкодувати ці збитки.
Нинішні українські можновладці чудово усвідомлюють це, але вони не готові йти у відкриту війну з реальним керманичем Росії. Тому й ведуть неофіційну боротьбу – з метою примушення російської сторони до внесення змін у кабальну газову угоду. Саме на це спрямовано загрозу розпочати судовий процес проти Діденка, Макаренка, Шепітько та Бордиловського.
Тому повторюся ще раз: за жодних умов ця справа не буде слухатися в суді. Це політична ядерна бомба, якою можна лякати, але яку не ризикнуть запустити в бік Кремля.
Те, що Газпром і Путін вляпалися в одіозну кримінальну історію, усвідомлюють і в Москві. Саме тому, на моє глибоке переконання, відбулася дивна приватна зустріч Віктора Януковича та Володимира Путіна в Криму 25 червня. Прес-служба глави держави поширила за її підсумками туманне повідомлення про те, що Янукович і Путін обговорилинизку питань, котрі стосуються відносин України та Росії.
Очевидно, що метою цього неофіційного візиту Путіна був пошук компромісу щодо газових угод та припинення відповідного розслідування кримінальних справ проти Тимошенко та осіб, які були звинуваченні в незаконному відчуженні газу «РосУкрЕнерго».
Схоже, певні домовленості таки були досягнуті. Так, за неофіційними повідомленнями Віктор Янукович знайшов аргументи для Володимира Путіна щодо перегляду газових угод. Мені здається, що я навіть розумію, про які саме аргументи йдеться.
У межах цих домовленостей і почали відпускати під підписку про невиїзд фігурантів справи щодо газу «РосУкрЕнерго» - з метою подальшого розвалювання цієї справи або спускання її на гальмах. Це був перший крок з боку української сторони. Зараз слід чекати відповідних кроків з боку Володимира Путіна.
Причому показово, що відпустили не всіх. Діденко продовжує перебувати в тюрмі. І буде там доти, доки не почнуть реалізовуватися домовленості щодо перегляду газових угод.
Ну а далі слід очікувати, що хтось із фігурантів цієї справи тяжко захворіє чи втече, а тому її розгляд у суді буде призупинено до моменту повернення всіх звинувачуваних на лаву підсудних – бо як же без них ту справу розглядати? А таке, звісно, ніколи і не станеться. Очевидно, що ті, хто залишаться в Україні, потраплять у прохідну частину виборчого списку Тимошенко і ще стануть героями. Правда, для цього потрібно ще, аби Путін виконав обіцянки, які він дав Януковичу в Криму.
Справа в тім, що традиційно російські можновладці не виконували взяті на себе зобов’язання, особливо якщо вважають їх невигідними для себе. Але чомусь мені здається, що в цьому разі пан Путін все ж таки буде зацікавлений дотримати слова. Надто в ній багато особистого…
Борис Кушнірук
