Свого часу арешт Юлії Тимошенко породив безліч версій, у тому числі і про те, що екс-прем`єр стала заручницею великої газової війни, в яку втягнуті Україна, Росія і Європа. Сьогодні вже очевидно, що обговорювати юридичний аспект найрезонанснішої справи на нинішньому етапі безглуздо з огляду на його відсутність. І розглядати все, що відбувається, в тому числі і загострений конфлікт з РФ, необхідно через призму євроінтеграції Україна. Справа Тимошенко в цьому конфлікті є одночасно і фактором тиску, і фактором роздратування.
Суд над Тимошенко перетворився на фарс, знущання над самим поняттям «правосуддя». І це дуже зменшує вірогідність підтримки України з боку Європи в разі судового спору з «Газпромом». Як ми пам`ятаємо, юридичний привід звернення до європейського суду - вердикт українського суду щодо Тимошенко, і, як наслідок, неправомірність газового контракту 2009 року, обговорювалися у найвищих коридорах української влади. Судячи з усього, досвід цілого ряду європейських партнерів «Газпрому», які зуміли в судовому порядку домогтися перегляду умов діючих контрактів на постачання російського газу, надихав українську владу. Німецька E. On, французька GDF Suez of France, італійська Eni, грецька DEPA - ось далеко не повний перелік цих компаній.
Але даний шлях для України вже закритий. Ще на самому початку кримінального переслідування Тимошенко Європа чітко дала зрозуміти: навіть судове рішення у справі екс-прем`єра не буде достатнім аргументом для перегляду чинного контракту «Нафтогазу» з «Газпромом». І для розірвання договору слід шукати інші аргументи.
Втім, поки що європейці змушені підбирати слова, спілкуючись з офіційним Києвом з приводу політичної ситуації в Україні в цілому, і арешту Тимошенко зокрема - щоб «не злякати Януковича» напередодні можливого оформлення «шлюбного контракту» України з Європою. Йдеться про підписання Великого договору про асоційоване членство України в ЄС. Створення Зони вільної торгівлі - лише частина цього договору, як і пункт, наприклад, про спрощення візового режиму для України. Виходячи з брюссельських меседжів можна зробити однозначний висновок: Європа зацікавлена підписати даний договір. Для них багато в чому це питання економічне. Для України ж це реальна можливість нарешті перестати бути уламком СРСР, і ступити на європейський шлях розвитку. Парадоксально, але проросійський, здавалося б, Президент Янукович може увійти в історію, як політик, який реально наблизив Україну до Європи.
Цим вкрай засмучені в Москві. Адже в такому разі Україна перестане бути самотньою незалежною державою, яку можна безбоязно шантажувати, наприклад, ціною на російський газ. Більше того, інтегруючись до ЄС, Україна буде змушена реалізовувати європейський підхід у всіх напрямах, у тому числі і в зовнішній політиці, що взагалі неприйнятно для Кремля. Звідси всі погрози російського керівництва щодо блокування українських товарів на ринку РФ, суттєвого підвищення вартості енергоресурсів і настійні пропозиції Києву відмовитися від ідеї євроінтеграції та приєднання до Митного союзу.
Звідси і чергове загострення газового конфлікту. Схоже, що офіційний Київ явно розраховував на підтримку Європи в протистоянні з Росією. Ніколи ще жодна українська влада не говорила так жорстко з росіянами. Але тепер у світлі справи Тимошенко Захід перестав розуміти, що відбувається в Україні. Навіщо Президент України обрав таку дивну тактику - налаштувати проти себе і Схід, і Захід? І критика з боку всієї європейської спільноти наростає. Тому приклад - всі останні зустрічі Президента Януковича з європейськими колегами, апогей яких відбувся під час Ялтинської конференції. Не дарма єврокомісар Штефан Фюле прямо заявив, що Україні зупинилася в одному кроці від відкритих дверей до Європи. І Європа очікує цього останнього кроку. У даному випадку - припинення кримінального переслідування основного українського опозиціонера (саме так вони сприймають Тимошенко), і надання опозиції можливості брати участь у виборах. Справа не в Тимошенко. Європейці захищають свої принципи. Основний з яких - легітимність влади. Якщо опозиція не бере участь у виборах, то такі вибори є нелегітимними. І влада, що перемогла на них, також.
Європейці здивовані. Українська влада це розуміє, але нічого не робить. У чому справа? А може вирішує не Янукович?
Є припущення, що конфлікт України з Росією є модерованим спектаклем, мета якого - відштовхнути Європу від України (або навпаки - кому як хочеться), приватизувати по частинах «Нафтогаз», а частину української ГТС віддати Росії. У цьому сенсі недавня спроба Кабміну зняти законодавчі перепони приватизації української ГТС виглядає вельми показовою. Нагадаю, що в законопроект № 7562 «Про гарантії держави щодо виконання рішень суду» була внесена стаття, що містить норму про внесення змін до закону «Про трубопровідний транспорт», яка відкривала можливість продажу української газотранспортної системи. Після неабиякого шуму-гаму в ЗМІ ця норма була вилучена із законопроекту. Але це лише означає, що наступна спроба може бути більш гострою та, можливо, більш успішною. Адже влада зовсім не відмовилася від ідеї приватизувати українську Трубу. Нещодавні заяви Президента Януковича про необхідну реструктуризацію «Нафтогазу» - зайве тому підтвердження. Причому зараз вже йде розмова про ліквідацію компанії і створенні нових компаній за напрямками: видобуток власних енергоресурсів, транспортування російських енергоресурсів до Європи, доставка споживачам в Україну і реекспорт російського газу за кордон. Можна вже й не казати, що ліквідація Нафтогазу - це реальна можливість повернення на газовий ринок посередника під уже відомим усім чи новим ім`ям. Міністр Юрій Бойко також обмовився, що не виключає часткової приватизації в газовій сфері. Загалом, спочатку «Нафтогаз» розберуть по частинах, а потім зберуть що лишилося.
Якщо ця підозра вірна, це буде найбільшою аферою в історії незалежної України. І останньою - після неї України втратить статус незалежної держави.
Володимир Застава, Інститут Горшеніна
