Чи витримає КОД демарш «Свободи»?

17:16, 23 лютого 2012
Різне
3090 0

Своєю неоднозначною заявою з приводу кольору шкіри Гайтани, яка представлятиме Україну на «Євробаченні», ВО «Свобода» поставила своїх колег із Коаліції опору диктатурі перед важким вибором: погодитися з відверто расистськими висловами в ім'я збереження об'єднаної опозиції чи змиритися з неминучістю йти на вибори разом з надзвичайно радикальними партнерами.

Розвал опозиції або радикалізація політики – ось два ймовірні наслідки повної відсутності ідей в українській політиці. Як у влади, так і в опозиції. Жодна програма політичної партії такою не є, тому ідеологічних відмінностей виборець-інтелектуал поки може не чекати. Про що говорити з виборцем – головний головний біль з обох боків барикади під назвою «влада». Порядком денним, який формує влада і опозиція, пропонується нерейтингове шоу «Дурень - сам дурень». Поки так.

На даний момент українські політики визнали за потрібне подискутувати навколо кандидатур претендентів на участь у «Євробаченні». Скандал навколо кольору шкіри Гайтани притягатимуть, відверто кажучи, за вуха. Українцям глибоко байдуже національне і расове питання, коли йдеться про виживання. Гайтана, як відомо - улюбленка донецького «Шахтаря», яку захищають (зрозуміло, чому) Ганна Герман з високої трибуни адміністрації Президента і з головного каналу країни, - її ставленик Валід Арфуш, заступник голови правління Національної телекомпанії (останній, втім, таки зізнався, що бачить Гайтану максимум у десятці, але ніяк не в переможцях). Ланцюжок лобістів Гайтани гранично короткий і зрозуміло куди веде. Це проста і точна ілюстрація прислів'я «Хто платить, той і замовляє музику». Звичайно, правильно перетягнути дискусію в площину обговорення кольору шкіри виконавця замість обговорень відверто слабкої пісні з відсутністю тексту і дивної підтанцьовки. Адже, якщо вдасться зробити навколо неї расистський скандал, то перегравання результатів національного відбору і визначення іншого переможця стане неможливим навіть теоретично.

Бо ж справа не в тому, хто представлятиме Україну на Євробаченні, не у відсутності престижу і прозорості процедури проведення цього конкурсу, не в кольорі шкіри співачки, і не в наслідуванні манер Тіни Тернер навіть. Питання полягає в тому, як визначиться українська опозиція з питання ксенофобії, расизму і радикалізму взагалі.  Адже ворог на виборах потрібен завжди. Це закон. Особливо, коли рейтинг падає. Сценарій, у якому герой перемагає дракона, необхідний для драматургії виборчих перегонів. Для того, щоб було про що зі своїм виборцем говорити. Для того, щоб було що пред'явити як результат своєї діяльності. Це найнеприємніший обов'язок українських політиків.

Колись нікому невідомим Обамі й Путіну свого часу для перемоги на виборах потрібні були війни з тероризмом, і в жертву політтехнологіям було принесено тисячі життів. Українському політикуму (як помаранчевим, так і біло-блакитним) в 2004-2007 роках було необхідно відмежуватися один від одного, і до порядку денного було введено питання розділу країни на схід і захід. Це, як свідчать опитування громадської думки, на той момент не відповідало суспільним настроям, українці лояльні до всіх і вся, але, в процесі ведення потужних пропагандистських кампаній з обох боків ці ідеологеми в масову свідомість були впроваджені і влаштували там бардак. Зараз українці потихеньку перестають вірити в ці нібито кардинальні відмінності. Експлуатація тем мови і ОУН-УПА практично не приносять електоральних результатів. Для виборів потрібна нова війна, і новий ворог. Ними цілком можуть стати для одних расизм, а для інших – представники інших рас.

Питань до Ганни Герман про лобіювання донецької Гайтани немає. Є питання до Віталія Кличка, який раптом ревно заступився за темношкіру співачку. Чи дійсно він захищає саме цю дівчину чи просто передвиборчі домовленості з ПР уже досягнуті, завдання розвалювати табір опозиції зсередини поставлене, і опонувати «Свободі», відтягуючи у неї голоси – тепер доля «Удару»? Тоді боксерську партію можна поздоровляти з проходженням до парламенту достроково.  Якщо це так, то непросте завдання у Віталія Кличка – бути пропущеним до парламенту, витримавши домовленості і з ПР, і з КОД. Чому ж нові особи в політиці грають у старі ігри і навіщо  говорять своєму виборцеві, що вони - нові?

Питання до Партії регіонів: навіщо було обрушувати власний рейтинг, а потім заради проходження до парламенту корумпувати опозицію? При цьому в ілюзію вводяться виборці відразу двох таборів – і опозиційного, і базовий електорат ПР – донецький регіон.

Питання до «Свободи»: чому такі відверто расистські заяви робить не перша особа партії?  Чи не тому, що свого часу за виступ про «жидовсько-москальску» мафію на горі Яворина в 2004 році Тягнибока виключили з фракції НСНУ, а сам він за  компліменти на адресу фашизму в грудні минулого року звільнив главу Донецької організації своєї партії. Непросте завдання поставив собі Олег Тягнибок – узяти радикальний електорат, не будучи викритим у радикалізмі. Ми – не фашисти, але жидів, негрів і росіян ми не любимо – такий, виходить, месидж?

Питання до Комітету опору диктатурі: яку позицію займе об'єднана опозиція? А визначатися з позицією рано чи пізно доведеться. Свого часу в Австрії очолювана Йоргом Хайдером Партія Свободи, перемігши на виборах і набравши близько третини голосів у парламенті, стала причиною міжнародного бойкоту й ізоляції Австрії усередині Євросоюзу. Не наблизять Україну до ЄС і радикальні випади «Свободи», а лише створять для Партії регіонів можливість  перестати бути єдиним винуватцем провалу курсу євроінтеграції. Наша держава і так майже вже стала для Євросоюзу свого роду «невловимим Джо»: причини відмови в асоціації постійно міняються, а результат залишається тим самим - нульовим. До речі, відмова від євроінтеграції – одне з гасел іншого європейського націоналіста –  лідера французького Національного фронту Жан-Марі Ле Пена. Популярність обох політиків у Європі – свідоцтво того, що мультикультуралізм там дійсно провалився, але країна, в якій процвітає ксенофобія, навряд чи найближчим часом стане бажаним (нехай навіть асоційованим) членом ЄС.

Отже, до чого може привести розбіжність у думках із національного і расового питання? Об'єднаній опозиції доведеться або виключити зі своїх лав «Свободу» (що фактично буде дорівнювати розвалу КОД), або «Свободі» доведеться вибачатися, мовляв, незручно вийшло, погарячкували, винні. А це мінус пару відсотків рейтингу. Якщо  не «Свобода», то хто-небудь інший рано чи пізно захоче використовувати зростання протестних настроїв, і невдоволення в суспільстві. В повітрі витає ідея радикалізації політики.

І, нарешті, питання до всіх: буде хтось колись чесним зі своїм виборцем чи ні?

Олена Дяченко, консалтингова компанія «Партія влади»

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter