Недавно на каналі РТР (Росія) кінорежисер Нікіта Міхалков представляв свій фільм «Російський філософ Іван Ільїн», де, окрім долі головного героя, були оповідання автора про роль вертикалі влади в житті царської Росії, СРСР і сучасної РФ. Текст підкріплювався кінохронікою, що відображала крах імперії і Союзу в ті поворотні моменти історії, коли, на думку ведучого, стрижень, на якому все трималося, пропадав. Не вторгаючись у законне право Микити Сергійовича бачити свою країну процвітаючою під покровом православ'я, самодержавства і народності, все ж таки зазначу. Художнє тлумачення такого невизначеного елементу буття, як «вертикаль» – річ ризикована, особливо коли для аргументації використовуються певні і століттями перевірені символи. Тому, як тільки Нікіта Сергійович почав складати перед телекамерами олівці знаком «плюс», пояснюючи глядачам, мовляв, ось хрест православний і є той світоч, де одна лінія – вертикаль влади, а друга – культура, я серйозно захвилювався. Згідно з Міхалковим виходило, що якщо прокреслити лінію влади від землі до небес, то поперечина сакрального стовпа, там, де християни розміщують табличку з написом «Ісус Назарянин, Цар Іудейський» (ІНЦІ, а латиною IRNI), належатиме «творчій інтелігенції». Отже, коса поперечина (це я вже розвиваю логіку Нікіти Сергійовича), тобто підставка для ніг розіпнутого Христа, означає народ і все інше. Ось така конструкція: святий стовп, у верхній частині з ним схрещується культура, а внизу коса лінія – для тих, хто ні до влади, ні до культури відношення не має. Мабуть, навіть для творчої людини порівняння дуже сильне! Тут уже, хочеш не хочеш, починаєш уявляти образ розіпнутого. А, знаючи про недавні зустрічі творчої інтелігенції з «творцем вертикалі», і вже тим більше – про особливості телевізійних пристрастей напередодні виборів, починаєш турбуватися, невже Нікіта Сергійович замислив замість ІНЦІ абсолютно інші ініціали? Якби на місці талановитого режисера був чоловік іншого порядку: чиновник або функціонер, хто б звернув увагу на перебір метафоричності чи вірнопідданських почуттів? Я з дитинства пам'ятаю чудові вірші тата Нікіти Сергійовича, Сергія Володимировича Міхалкова, про зайця в хмелю, якому лев прощав будь-яку маячню, оскільки «обожнював... підлабузництво». Але якось не дуже підходить цей нехитрий мотив поведінки для автора «Стомлених сонцем», якого як головного героя дубасили в автомобілі два бугаї, на яких і трималася та вертикаль. Зрозуміло, що дубасили не серйозно, але ми глядачі, по-справжньому ставали ярими противниками і бугаїв, і контори, що їх наслала, і того «сонця», що без вертикалі було б не таким стомливим. Хороший фільм! Шкода тільки, що зламали Котова.
Олександр Приліпко
