Я свого часу працював з таким собі Олександром Михайловичем Тітовим, який полюбляв відому фразу, що врешті решт, під кінець життя людина згадує лише те, чого з нею ніколи не відбувалося. Здається, червонозоряний Віктор Андрійович (він народився 23 лютого) дійшов вже до цієї останньої стадії. Ось і недавно журналісту з «Кореспондента» розповідав, що у 1999 році, коли вже він практично сформував уряд, Тимошенко випросила у нього посаду віце-прем`єра.
Так ось, я тепер розповім, що про це розказував Віктор Андрійович восени 2002 року. Якось до мене зателефонувала Віра Ульянченко і спитала, чи немає у мене виходів на пана Черномирдіна. Ющенко дуже хотів би переговорити з ним про життя. Якраз справа йшла до парламентських виборів в Україні.
Мене дуже здивувало, що просили про це саме мене: невже у них на той час не було інших, більш перевірених каналів для такої справи? Ну, але просять, чому ж не зробити? Я тоді і ще довго по тому симпатизував йому, дійсно харизма у нього тоді була неабияка. Саме після Ющенка я зрозумів, що ця штука – харизма, річ дуже непостійна. Сьогодні – є, а завтра – катма.
Домовилися про зустріч у форматі 2 на 2, тривалість півтори години, а там як піде. Пішло десь більше за дві години. 2 з їхнього боку – Віктор Степанович і В`ячеслав Лоскутов -російський радник-посланик. 2 з нашого боку – Віктор Андрійович і Ваш покірний слуга. Говорили вони багато, був чай з якимись солодощами, без будь-якого високоградусного напою. Наші з Лоскутовим інтродукції тривали не більше двох хвилин за весь час розмови.
А тепер про те, чого днями торкався пан третій Президент.
Розповів, що десь під кінець 99 року його раптом викликав Кучма без жодного натяку про предмет бесіди. Леонід Данилович побідкувався про тяжку розмову з послами дев`ятки плюс США. Казали, що справа йде до дефолту, уряд не робить жодних сер`йозних спроб виправити ситуацію. Тоді у нас цим займався відомий і зараз Сергій Тігіпко. Виходило досить незугарно: відсоток з кожної проданої машини, кожної проданої квартири, з кожного купленого долара. Чисто фіскальне. Економікою навіть не було чути, типове «отнять и разделить».
Посли кажуть: «перспектива, що віддасте гроші, не проглядається. Під цих людей ми не те, що грошей давати не будемо більше, а просто оголосимо той таки дефолт». Кучма у відповідь: «а під кого не оголосите?» « Ну, … під Ющенка». Звісно, Кучма - не Вадим Колесніченко чи Лук`янов. Схоплює швидко.
Кличе Ющенка. Ленід Данилович, дійсно, не з тих, хто проводить у таких питаннях соцопитування. «Подь сюди, пане головний банкіре. Ситуація така-то і така-то. Підеш у прем`є ри?»
Це зараз Віктор Андрійович розповідає, що десь мало не в хащах ховався. Прийшов і одразу.
- Ну, то що?
- Піду!»
- Твої умови?
- Економічний блок уряду мій, та й гуманітарний.
- А що ж мені залишиться?
- Те ж немало: МВС, СБУ тощо.
Отут і настало головне!
- А що ж ти робити будеш?
- Звісно, будемо душити бартер і вексельні схеми в українському викладі з мало не 70-відсотковими дисконтами.
- Зламаєш шию! Або тобі зламають!
- Ви знаєте інший спосіб? Отож!!!
Тут іще одне ударне місце їхньої тодішньої розмови. Кучма ж добре знав парубоцьку вдачу Віктора Андрійовича: «поматросил и забросил». Дуже його втомлювала копітка робота. Тому Кучма питає не навпрошки, а так городами: « Не царська справа займатися прозовими речами. Хто у тебе цим буде займатися?»
Віктор Андрійович беруть шмат паперу, думають, пишуть три прізвища і дають це Президенту. Вони не довго думають і кажуть: « Що, Юля? Ой, набідкаєшся ти з нею!» Треба сказати, що після недовгої любові до Юхновського і дуже довгої до Горбуліна він не мав якихось точкових симпатій до когось з нашої еліти.
Ющенко сказав «мало,але смачно»: « А хто інший зможе?»
Ось так, тоді у Віктора Степановича розповідав пан майбутній третій президент про історію призначення Тимошенко. Звісно, вже в той час він перестав палати почуттями до Юлії Володимирівни. Проте, тоді ще у більшості його розмов не превалювала тема, що у всіх його негараздах і негараздах всіх інших українців винна невістка. Дуже тодішня розповідь відрізнялася від того, що він говорить тепер.
Тому я й думаю, що він перебуває зараз саме в тій стадії , коли людина пам`ятає тільки те, чого з нею ніколи не траплялося. Не кажіть лишень, що я затятий ющенкофоб. Був час, коли я був у нього довіреною особою на окрузі в Києві і дав йому цей округ другу в Україні кількість голосів. Але ж я казав вам, що харизма не є константою. Була, а тепер нема, і, вочевидь, більше й не буде.
Володимир Крижанівський,
Посол України, нардеп 1-го скликання
