Не буду писати патетичні фрази про те, що енергія – основа сучасного буття. Українці і так це усвідомлюють, щоденно переживаючи графіки відключень. Те, що вчора сприймалося як даність, сьогодні стало вітальною цінністю. Питання лише в тому чим електроенергія для нас буде завтра. І чи взагалі буде. І що робити, щоб вона все ж таки була.
Але для того, щоб дати відповідь на це питання, пропоную повернутися на кілька десятирічь в минуле. На зорі Незалежності, в 1991 році в країні вироблялося 280 млрд кВт-годин електроенергії. З них атомними станціями – 76 млрд, що тоді складало 27% від загальної генерації. Це давало нам підстави порівнювати себе з провідними країнами Європи та говорити про те, що Україна відбулася як велика енергетична держава.
Потім відбулось суттєве скорочення в 90-х (до 171 млрд кВт-год в 2000 році). Причини цього загальновідомі і пов’язані, насамперед, з падінням промислового виробництва. Прикметно, що на цьому загалом депресивному фоні атомна генерація спромоглася наростити виробничі показники, її частка в енергобалансі до 2000 року збільшилась до 45% (77 млрд кВт-год). Бо саме АЕС були здатні генерувати стабільну і порівняно дешевуелектроенергію.
З тих пір вона залишається фундаментом національної енергосистеми, забезпечуючи близько половини потреби країни в електроенергії.
Її значення виросло ще більше після початку російсько-української війни в 2014 році, а частка в балансі впевнено перетнула відмітку в 50%.
Широкомасштабне вторгнення змінило мапу української енергетики докорінно. Тепер в нас нема шахт на Донбасі. Майже всі ТЕС знищені або суттєво пошкоджені. Суттєво постраждав дніпровський каскад ГЕС. А найбільша АЕС країни – Запорізька – окупована росіянами з початку березня 2022 року і вона не видає потужність в енергосистему.
Під контролем "Енергоатому" залишаються лише 9 енергоблоків на трьох діючих атомних електростанціях: Південноукраїнській, Рівненській та Хмельницькій.Протягом 2023 року ці три АЕС сукупно видали 52,4 млрд кВт-год і це їхній максимум. Так, зараз вони дозволяють закривати половину потреби країни в електроенергії. Наявної потреби, адже споживання, в зв’язку з війною, знову суттєво скоротилося і ледве перевищує 100 млрд кВт-год. Але навіть цей відносно невеликий обсяг понівечена українська енергетика не здатна забезпечити без імпорту.Факт який треба усвідомити - в нас лишилася третина енергетики від того що було 30 років тому.
Ми не знаємо наскільки затягнеться війна. Але ми точно знаємо про дві речі: по-перше, поки вона триває нам потрібна електроенергія; по-друге, коли вона закінчиться нам буде потрібна електроенергія ще більше. Найгірший сценарій – якщо ми підійдемо до повоєнного відновлення з неможливістю його енергетичного забезпечення. Бо за таких обставин ми не зможемо відновити економіку. Всі швидкі варіанти будуть надто дорогими для кінцевого споживача і економічно неконкурентними. А не відновивши економіку і не створивши робочі місця, ми ніколи не повернемо в країну мільйони співгромадян які були змушені виїхати за кордон. Україна буде приреченою на деградацію.
Але в усій цій темряві невизначеності в нас є промінчик надії.
Ще за часів УРСР на Хмельницькій АЕС будувалися два нових енергоблоки – 3-й та 4-й типу ВВЕР-1000 (вже діючі блоки ХАЕС аналогічні). Але пізніше від планів добудови відмовились і вони стоять недобудованими зі ступенем готовності 75% та 25% відповідно. За якимось дивним збігом обставин в Болгарії є два реактори саме такого типу. Більше того, болгари готови продати це ключове обладнання дуже дешево.
Таким чином, Україна може в рази скоротити час на введення двох додаткових атомних блоків (перший може бути готовий через 2,5 роки після початку будівельно-монтажних робіт). Добудова цих блоків дає економію часу близько 3 років, що забезпечить виробітку електроенергії більше ніж 21млрд кВт-год від кожного блоку. При цьому вони обійдуться значно дешевше, ніж будувати "з нуля". І гроші на це готові дати міжнародні фінансові установи.
Але блоки …не будуються. Точніше так – за офіційною інформацією ідуть підготовчі роботи. А от анонсовані на літо будівельні роботи так досі і не почалися. Бо депутати Верховної Ради так і не спромоглися надати дозвіл на будівництво. Ба більше, лунають голоси деяких політиків взагалі відмовитися від добудови.
Одним не подобається, що болгарські реактори вироблені в росії. Ну так і решта діючих реакторів вироблені в росії. Це ж не причина зупинити всі наші АЕС та сидіти при свічках. Не важливо де вони були колись вироблені, паливо вони американське споживають. До речі, поковки для виготовлення корпусів реакторів виготовлялись виключно в Україні!
Інші бояться, що гроші на будівництві вкрадуть. Може тоді і від держзакупівель зброї відмовитись щоб ніхто нічого не вкрав? Щоб не крали – контролюйте. В вас є мандати та повноваження. Створюйте депутатські комісії. Долучайтесь та сприяйте, а не заважайте!
Треті говорять, що кілька років це дуже довго, а треба вирішувати проблеми які є зараз. На це скажу таке – будь-які проблеми треба вирішувати вчасно. І проблеми, з якими зіштовхнеться українська енергетика через три роки вчасно розв’язувати якраз зараз. Щоб вона з ними не зіштовхнулася. Щоб потім не розводити руками і не шукати винних в згаяному часі та можливостях. Не треба дивитися тільки під ноги, інколи треба дивитися вперед. І мислити стратегічно. Бо кожен день, тиждень місяць, рік зволікання– це час, вкрадений в України.
Юрій Малахов, радник голови правління АТ "Київський науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут "Енергопроект"
