Саміт «Великої сімки», «рука Москви» і зовнішня політика України

Олег Бєлоколос
17:23, 27 серпня 2019
Політика
1792 0
Думка

Питання запрошувати або не запрошувати Росію до «Великої сімки» насправді не є чимось надзвичайним для того, хто пам’ятає, що Путіна хотіли бачити ще на Мюнхенській Конференції з питань безпеки 2016 року. Скоріше, сьогоднішня ситуація є віддзеркаленням багатьох історичних тенденцій і сучасних політичних процесів, пов’язаних із давніми фобіями і сьогоднішніми настроями істеблішменту і громадської думки багатьох провідних країн світу.

Нас, в Україні, очевидно має турбувати саме майбутнє, для чого, як це часто буває, слід ненадовго зазирнути в минуле і зробити для себе певні висновки.

Історики не можуть однозначно визначити час, коли виник вислів «рука Москви», однак є підстави вважати, що він набув зловісної популярності наприкінці 20-х років минулого сторіччя, що пов’язують із викриттям в 1927 році в Британії документів, що вказували на підривну діяльність більшовицької Росії.

І хоча радянська історіографія стверджувала, що ці події були «провокацією реакційних кіл буржуазії проти молодої Радянської Росії», подальші події підтвердили, що Москва практично одразу ж після завершення Громадянської війни, почала цілеспрямовано створювати свою приховану мережу з метою здійснення провокацій та різного роду пропагандистських акцій задля послаблення із середини країн «капіталістичного блоку».

Відомий французький історик Франсуа Фюре у своїй ґрунтовній праці «Минуле однієї ілюзії. Комуністична ідея у ХХ столітті» писав про міжвоєнні часи: «...радянська дипломатія була готова до співробітництва та зближення з державами всіх типів, виходячи з обставин і інтересів сьогодення. ...її особливістю є те, що розглядаючи ці держави як супротивників – оскільки всі вони капіталістичні – Радянський Союз і його дипломати весь час продовжують їх викривати як такі, навіть коли йдеться про тимчасові угоди. Брехливість пропаганди стимулюється ІІІ Інтернаціоналом, його агентами і прибічниками, а іншим інструментом переконання виступає ніщо інше, як груба сила».

Найбільших успіхів радянська пропаганда досягла саме у Франції

До речі, мабуть, найбільших успіхів радянська пропаганда досягла саме у Франції, де під її вплив свого часу попали багато політиків, журналістів, письменників та лідерів профспілок.

Втім, можна згадати й шпигунську групу, що працювала в Британії на СРСР і стала відомою під назвою «Кембриджська п’ятірка». Однак, мабуть, власне, через це, саме її існування стало символом того, наскільки глибоко рука Москви проникла в європейські інтелектуальні кола в 30-ті роки.

У міжвоєнний період Радянська Росія вправно скористалася Громадянською війною в Іспанії, підтримавши і взявши під свій контроль широкий європейський антифашистський рух. Використавши Комінтерн для організації міжнародної підтримки республіканської Іспанії, Москва здобула значну пропагандистську перемогу: критикувати сталінський режим почало означати критику його курсу на «боротьбу з фашизмом». Завадити цьому не зміг (або не встиг) навіть ганебний пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року, 80 років якого згадували в Європі кілька днів тому.

В часи «холодної війни» ідеологічний вплив СРСР в Європі спочатку суттєво збільшившись після перемоги над нацизмом, згодом почав знижуватися внаслідок придушення військовою силою народних повстань в Угорщині 1956 року та Чехословаччини в 1968-му.;

Реальною спробою розхитати Європу мала б стати відома справа «євроракет», коли на початку 80-х СРСР розгорнув націлені на Західну Європу ракети СС-20, а США у відповідь почали розгортати ракети «Першинг», проти чого в деяких європейських країнах, а особливо в Німеччині та Франції, почалися бурхливі і масові демонстрації. При цьому, незважаючи на доволі потужну радянську, хоча й приховану, підтримку, ці настрої маніфестантів тоді не стали стійким «мейнстрімом», навіть серед молоді. Більш того, вторгнення СРСР в Афганістан у 1979 році посилило саме антирадянські настрої.

Приблизно після 2008 року Москва, отримавши величезні нафто і газові кошти, знову почала працювати над посиленням свого зовнішнього впливу. Як з’ясувалося, відкритість цивілізованого суспільства, яка завжди вважалася його беззаперечною перевагою, може бути й певною вадою, якщо вона не є адекватно захищеною. Так, нові технологічні новації, серед іншого, відкрили додаткові можливості для Росії та інших гравців, що прагнуть дискредитувати цінності європейської цивілізації та послабити політичний Захід. Сьогодні виглядає так, що Москва вже добре навчилася вправно використовувати притаманні демократії інституції на свою користь, і діє нахабно та агресивно.

Заможна Європа не хоче мати ускладнень з важкопрогнозованою Росією

Потужна інформаційна підтримка і широке коло «друзів Путіна» допомогли вистояти Москві навіть після окупації Криму та агресії на Сході України. Сприяв цьому й традиційний пацифізм західної громадської думки. Іншими словами, заможна Європа не хоче мати ускладнень з важкопрогнозованою Росією через країну, зовнішньополітичною традицією якої на довгі роки стала пріснопам’ятна «багатовекторність».

Як же сьогодні діє «рука Москви»? У її розпорядженні ціла купа традиційних і нових інструментів. Достатньо згадати історію з отруєнням екс-розвідника Сергія Скрипаля та його доньки Юлії в місті Солсбері, що, безсумнівно, вже попала в історію гучних шпигунських скандалів і відносин між Заходом і Росією.

Не є секретом й системній характер кібер-активності уряду Росії, спрямований проти урядових установ, приватних компаній, об’єктів критичної інфраструктури та інтернет-провайдерів по усьому світу.

Використовуючи свій ядерний статус, місце в Раді Безпеки ООН, участь у конфліктах в Сирії та Україні тощо, Москва демонструє свою важливість у вирішенні багатьох міжнародних питань. Ба більше, Росія все ще не втрачає надію повернути собі «докримський статус-кво». Аналіз наявної інформації дає підстави вважати, що для його відновлення Кремль використовуватиме пряму політичну корупцію, бізнес-зв’язки, професійні та молодіжні обміни і навіть міжнародні спортивні змагання.

Отже, «рука Москви» продовжуватиме свою підривну діяльність. Втім, пост-кримська матриця вже не дозволить Росії зійти з цієї орбіти, адже різкі рухи можуть послабити всю ідеологічну (і не тільки) конструкцію, що вибудовувалася Кремлем з 2014 року.

Нам же слід нарешті позбутися наївних ілюзій і зрозуміти, що ми не маємо права «вето» на контакти Заходу з Росією, як би нам цього не хотілося. Світ набагато складніший, ніж часом нам здається з берегів Дніпра.

Сьогодні, на новому етапі історичного розвитку, Україні потрібна саме прагматична і послідовна зовнішня політика – це запорука майбутніх успіхів на міжнародній арені.

Олег Бєлоколос, експерт «Майдану закордонних справ»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter