Опозиційні до Володимира Зеленського політичні сили намагаються створити передумови для інтерпретації будь-яких результатів зустрічі у «нормандському форматі» у Парижі як програшу України з подальшим нагнітанням ситуації, але ризикують "вистрілити собі в ногу".
Таку думку висловив на своїй сторінці у Facebook політолог Валентин Гладких.
«Прикро спостерігати за тим, як деякі політики відверто політтехнологічно позиціонують себе в електоральній системі координат ставленням до прагнення Зе (Володимира Зеленського, – ред.) рухатися далі шляхом мирного, політико-правового, дипломатичного врегулювання конфлікту на Донбасі. Хіба від самого початку Україна не заявляла про своє бажання відновити територіальну цілісність та державний суверенітет мирним шляхом? Хіба Україна, побоюючись лишитися у цьому конфлікті сам на сам із РФ, не прагнула залучити до процесу врегулювання конфлікту західних партнерів? Відповідь на обидва питання - так. Внаслідок цього виникли Нормандських формат і Мінські домовленості», - наголосив він.
Політолог підкреслює, що чергова зустріч у Нормандському форматі є кроком вперед на шляху мирного врегулювання.
«Подобається це комусь чи ні, але наразі Україні доведеться і далі рухатися у річищі, визначеному Нормандським форматом та Мінськими домовленостями. І це не "заслуга" Зеленського, це "досягнення" Порошенка - його "дипломатичного генія"», - написав він.
На думку Гладких, не варто очікувати від майбутньої зустрічі остаточного вирішення конфлікту.
«Програма мінімум: остаточна деескалація; обмін полоненими "всіх на всіх". Максимум - "дорожня карта" реалізації Мінських домовленостей (була обіцяна ще під час минулої зустрічі у Нормандському форматі)», - пише він.
Також політолог критикує прихильників екс-президента Петра Порошенка за песимістичні настрої щодо майбутньої зустрічі.
«Це ж лише "порохоботи" знають напевно, що "Зе точно програє Путіну, а Меркель і Макрон здадуть неньку-Україну на поталу великому і жахливому Путіну". Між іншим, щодо останнього також не певен. Питання не в особистих симпатіях чи антипатіях Меркель чи Макрона. Питання у тому, що і Франція, і Німеччина (як і весь цивілізований світ) зацікавлені у тому, щоб продемонструвати: збройна агресія не є прийнятним способом поведінки на міжнародній арені. У цьому національні інтереси України - жертви такої агресії, співпадають із національними інтересами країн цивілізованого світу, які виступають категорично проти подібних практик на міжнародній арені. З огляду на це, дуже сумніваюся, що Меркель та Макрон гратимуть за Путіна Але це також не означає, що вони гратимуть за Україну. За Україну має грати Президент України Зеленський. Лишається побажати йому успіхів», - пише політолог.
Також "політтехнологічним" він вважає заяви опонентів Зеленеського щодо необхідності включити до порядку денного зустрічі у Нормандського формату питання повернення Криму.
«За великим рахунком, певні політичні сили намагаються створити передумови для "інтерпретації" будь-яких результатів зустрічі у Парижі як "програшу" з подальшим нагнітанням ситуації. Навіть якщо Зеленський привезе зі столиці Франції скальп Путіна - це буде "зрада", адже того "мали б судити у Гаазі!". З політтехнологічної точки зору нібито все логічно. Наївні, сподіваються, на цій "хвилі" повернутися до влади. Але є одне але. Піпл не хаває. А відповідно політичні сили, які "прокачують" тему репрезентації процесу мирного врегулювання конфлікту на Донбасі як "капітуляцію", насправді, стріляють собі у ногу (якщо не в голову) і дрейфують від статусу політичних лузерів, з рейтингом нижче "червоної вотерлінії", до статусу політичних маргіналів», - наголосив політолог.
