Протягом року тривало нарощування російських військових спроможностей у Криму та відпрацьовувалися наступальні дії, що дає підстави для висновків про можливу підготовку російського вторгнення для силового розв’язання проблеми водного дефіциту в тимчасово окупованій АРК.
Про це йдеться в щорічних аналітичних підсумках і прогнозах Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова "Україна 2020-2021: невиправдані очікування, несподівані виклики", які були представлені сьогодні під час онлайн-презентації.
Експерти вказують, що не надто високі сподівання на новий етап мирного врегулювання після зустрічі "нормандської четвірки" у грудні 2019 року зникли вже в перші місяці 2020 року.
"На тлі "глухих кутів" переговорного процесу стосовно Донбасу, а також "глибокої заморозки" проблеми окупованого Криму, зросла актуальність військової загрози на південному напрямі та в Азово-Чорноморському регіоні. Крім дедалі більш очевидних негативних наслідків російської окупації для регіональної безпеки, погіршився стан дотримання прав людини (репресії проти кримськотатарських активістів), критично загострилась екологічна ситуація на тлі проблем природного вододефіциту та зростання антропогенного навантаження (військова активність, масштабне будівництво, промислова діяльність, збільшення на близько 30% чисельності населення)", - підкреслюється у доповіді.
Зазначається, що сьомий рік поспіль агресивна політика Росії залишається домінантним фактором впливу на національну, регіональну та певною мірою глобальну безпеку. Політика РФ є головною зовнішньою загрозою стабільності, безпеці та розвитку, а також потужним каталізатором внутрішньополітичних процесів в Україні.
Також вказується, що численні заходи з врегулювання конфлікту на сході України на міжнародному та національному рівнях загалом сприяли деескалації насильства у другій половині 2020 року. Водночас окремі позитивні зрушення у розв’язанні гуманітарних проблем були знівельовані карантинними заходами або ж свідомо блокувалися російською стороною. При цьому залишилися незмінними глибинні протиріччя, що лежать в основі російсько-українського конфлікту, а також додалися нові потенційні ризики його ескалації на південному напрямку.
Читайте такожРосія не наважиться на повномасштабне вторгнення в Україну - Резніков
Виконання домовленостей про перемир’я (з 27 липня 2020 року) вважається важливим здобутком української влади та головною подією в контексті врегулювання конфлікту на сході України. Завдяки цьому кроку дійсно зменшилася кількість загиблих від бойових дій, але з огляду на фактично щоденні порушення комплексу домовленостей, офіційні декларації про "повне та всеосяжне припинення вогню" та "прорив у Мінському процесі" є передчасними.
"Блокування ж переговорного процесу у форматі "нормандської четвірки" та роботи Тристоронньої контактної групи (ТКГ), риторика та практичні кроки Кремля зі зміцнення контролю над окупованими територіями є свідченням незмінності стратегічних цілей керівництва РФ стосовно України», - зауважили у Центрі Разумкова.
Протягом року тривало нарощування російських сухопутних, повітряних та морських військових спроможностей на території Кримського півострова, а під час численних військових навчань відпрацьовувалися дії наступального характеру (десантування, захоплення плацдарму), що дає підстави для висновків про можливу підготовку російського вторгнення з метою, наприклад, силового розв’язання проблеми водного дефіциту в окупованому Криму.
Крім того, з'явилися повідомлення про можливе розміщення російської ядерної зброї на території півострова. У контексті реалізації стратегії "повзучої окупації" Росія інтенсивно зловживала міжнародними інструментами, часто блокуючи майже чверть басейну Чорного моря під приводом військових навчань.
Читайте такожКравчук припустив, що Росія "атакуватиме" Україну через відсутність води в Криму
"Такі дії створювали не лише перешкоди свободі комерційного судноплавства, але й підвищували ризики військових інцидентів, у тому числі для держав-членів НАТО. Превентивні заходи з боку України та партнерів (ескортування суден катерами Військово-морських Сил України, спільні міжнародні військові навчання, присутність кораблів країн НАТО в Чорному морі) досягли певного стримувального ефекту, але не змусили РФ відмовитися від намірів домінування в Чорноморському регіоні», - повідомляється в доповіді.
Певні дестабілізувальні чинники з’явилися на північному фланзі внаслідок поширення присутності російських силових структур у Білорусі після спроб тамтешньої опозиції і міжнародної демократичної спільноти домогтися визнання результатів президентських виборів недійсними.
Окупація Криму Росією
- Росія окупувала український Крим, ввівши на півострів своїх військових й організувавши в березні 2014 року псевдореферендум про його самовизначення. Самопроголошена кримська влада заявила, що 96,77% жителів півострова висловились за приєднання Криму до РФ.
- 18 березня 2014 року в Кремлі було підписано так званий "договір" про прийняття до складу РФ Криму і Севастополя.
- Верховна Рада України офіційно оголосила початком тимчасової окупації Криму 20 лютого 2014 року.
- Країни Заходу не визнали анексію Криму і ввели санкції проти Росії.
- Україна забезпечувала до 85% потреб півострова в прісній воді через Північно-Кримський канал, який з'єднує головне річище Дніпра з півостровом. Після окупації Криму Росією в 2014 році постачання води на півострів припинили.
- У 2020 році ситуація з водопостачанням у Криму досягла критичного рівня через посуху та обміління водоймищ. У багатьох містах і селах окупаційна влада ввела обмеження на подачу води.
