Раніше було так, що електроенергію, у разі потреби, Білорусь купувала в України. Але українська влада догосподарювалася до того, щоб було навпаки. 2 листопада Україна запросила аварійну допомогу на постачання електроенергії з Білорусі. Необхідність в цьому виникла через дефіцит потужності в енергосистемі. Адже Україна має дефіцит вугілля на державних ТЕС.

На жаль, ці проблеми не виникли "нізвідки". Вони виникли через неприродні, непродумані дії влади. Уряд зробив усі можливі й неможливі речі для того, щоб це сталося. Було очевидно, що якщо Уряд у нас – це ще один департамент Офісу президента, то прийде час, коли ми опинимося в незручній ситуації і нам доведеться стати перед кимось на коліна.

Наприклад, "Нафтогаз" мав можливість, потребу і обов’язок закупити газ, щоб з ним у країни не виникло проблем. Але нічого не сталося, хоча навесні ціна на паливо била прийнятна і гроші у "Нафтогазу" були. Натомість ці гроші – як сказали з Банкової Уряду – були потрібні на інші потреби, на закривання дірок в бюджеті. І замість того, щоб купити газ, "Нафтогаз" обмінював валютні кошти, отримані від перемоги в Стокгольмському арбітражі, на закриття якихось поточних потреб на запит Уряду. Мовляв, наприкінці літа, коли інших потреб не буде, тоді й закупимо газ для України. Але наприкінці літа виявилось, "до побачення", газу нема! Росія взялася грати у свої ігри.

Хіба не було зрозуміло, що прийде зима? І що треба купити вугілля у наших шахтарів? Було зрозуміло

Це можна було прорахувати? Можна було. І звертатись до Білорусі за електроенергією ми не мусили би.

Ще одна історія – з Енергоатомом, коли енергосистема України виявилась на межі розвалу. Або історія з забезпеченням вугіллям. Хіба не було зрозуміло, що прийде зима? І що треба купити вугілля у наших шахтарів? Було зрозуміло.

Зараз кажуть, що енергосистема України може розвалитись, мусимо брати електрику в Білорусі. Ну, це ж речі, які не продумати було неможливо. Але примудрилися не продумати.

Чи могли ми раніше купувати в Білорусі ті чи інші енергоносії, навіть попри те, диктатор там при владі, та чи визнаємо ми його владу? Могли. Торговельно-економічні відносити можуть відбуватись навіть за таких умов. Адже рішення про продаж тієї чи іншої продукції в Польщу, Німеччину, Францію (попри всі оголошені санкції), приймаються, торгівля відбувається. Бо Лукашенко туди свого носа не суне.

Тобто ми теж могли так раніше і могли би зараз. Але! У випадку України є кілька проблем.

Наразі для України відбулося дві найгірші речі. З одного боку ми принизилися... Момент другий – отримавши це приниження, ми нічого не дістанемо

Одна з них – Україна спочатку сама ввела заборони на імпорт російської та білоруської електроенергії, гралася в якісь ігри замість того, щоб нормально наперед прораховувати події та спокійно сказати будь-якому диктатору "зась".

Друга - Білорусь фактично втратила свою міжнародну правосуб’єктність. Спочатку українська влада на міжурядовому рівні (на цьому рівні ми можемо щось там торгувати) домовилася про постачання електроенергії. Але з Росії зробили окрик Лукашенку (якому було вигідно продати нам електроенергію і на цьому щось наварити тихенько), і він дав задній хід, сказав, що тепер це політичне питання.

Тобто енергоносії ми не можемо купувати по лініях, які не зав’язані на президента Білорусі особисто. Путін сказав про Україну – всі переговори будуть вестися персонально через Лукашенка. Мовляв, визнавайте його президентом і будете мати через нього необхідні енергоносії тощо...

Тому наразі для України відбулося дві найгірші речі. З одного боку ми принизилися, тому що почали звертатися до Білорусії як до держави в особі її президента. Момент другий – отримавши це приниження, ми нічого не дістанемо. Бо Росія прямо каже, що введе фактично ембарго на постачання енергоносіїв в Україну. І Білорусь буде змушена це рішення виконати. Так ми дістали подвійну ганьбу і додаткову енергетичну кризу тільки через те, що не думали, як самих себе забезпечити.

Тарас Чорновіл,політичний аналітик, експерт з питань міжнародної політики, колишній народний депутат України