Час від часу в Європі вибухають "консерви", які формують громадську думку ЄС згідно з російськими наративами. Проте варто зважати не лише на заготовки російської присутності радянських часів, але є і корисних ідіотів, якими користується Росія.
Зокрема такими є так звані євроскептики, які у своїй оцінці ситуації фактично йдуть в рамках наративів росіян. Попри всю позитивність критики Європейського союзу вони у бажанні меншого зла, отримають більше зло. Адже приймають за озброєння російську концепцію розподіленої Європи, відповідно її підпорядкування Росії. Такі геополітичні конструкції, марення, деяким євроскептикам здаються адекватною відповіддю на американське домінування. Але замість того, щоб чинити спротив різним домінуванням, вони обирають Росію як менше зло. Хоча насправді обирають якраз більше.
Це і є користі ідіоти. Вони є як серед лівих, так і серед правих. В цілому, частина з них ніколи не була пов’язана з російськими мережами впливу, а зараз буде. Оскільки російські пропагандисти будуть використовувати їх максимально.
Війна з Росією в Україні – це виклик для загальної безпеки. Військові бюджети зростають, Європа намагається позбутися енергетичної залежності від РФ… Це позначиться на споживачах європейських країн
Також важливо розуміти, що такі думки лягають у підготований ґрунт: європейський виборець дуже довгий час перебував у надто комфортних умовах. Про Велику Депресію 1929 року забули вже дуже давно, шок світової рецесії та кризи 2008 року вже також минув… Вони живуть в достатньо комфортних умовах, коли обміняли цінності на власності. В цій ситуації вони ризикують втратити і комфорт, і свободи, і перспективи.
Війна з Росією в Україні – це виклик для загальної безпеки. Військові бюджети зростають, Європа намагається позбутися енергетичної залежності від РФ… Це позначиться на споживачах європейських країн. Їм доведеться платити більше як за енергоносії, так і за товари, так і податки. І звичайно це не всім буде подобатися. Частина з цих людей будуть вбачати в цьому не глобальні проблеми, з якими стикнулася світова економіка, а саме війну в Україні. І будуть шукати прості рішення складним питанням, підштовхувати політиків своїх країн до проведення переговорів, до замирення замість перемоги.
Ще один момент в цьому контексті - Європа надто довго ховалася під безпековою парасолькою Сполучених Штатів і не поспішала збільшувати військові бюджети та не надто намагалася створювати безпосередньо європейську армію. Переозброєння та модернізація відбувалися достатньо поступово, розтягуючись на десятиліття, і основний акцент все одно робився на США. Як тільки прийшов Трамп і заговорив про необхідність європейцям самим платити за безпеку, це викликало у них перший шок. А зараз вони зіткнулися з тим, що змушені будуть вкладати в рази більше, ніж мали робити це з 2008 року по 2022 рік.
Я не думаю, що це підштовхне до політичного курсу до примирення з Росією. Але є інший ризик. Вже можна чути голоси, особливо від консерваторів, про те, що ми не маємо давати зброю Україні, ми маємо вкладатися в свою зброю і залишати її собі. Бо Росія може піти далі на Європу.
Загроза для ЄС справді існує. Росія може почати глобальний конфлікт з країнами НАТО. Як на мене, такі побоювання є передчасними. Але це дійсно є проблемним для нас питанням, з яким треба працювати.
Зупинивши Росію в Україні, Європа захищає себе. Тому егоїзм тут може зіграти злий жарт з Європейським союзом. Тобто, вони в егоїстичних цілях можуть не давати Україні найновіші зразки озброєння, а потім, коли Путін нападе, цього озброєння не вистачить для їхньої оборони.
Наразі таких думок у євроскептиків небагато. Проте кількість корисних ідіотів зростає, і з ними треба працювати. Треба вже зараз формувати роз’яснювальну роботу, зокрема з їхніми виборцями. Треба формувати громадську думку. І стосується це всіх сегментів – від "зелених" до лівих, від ультаправих до консерваторів, соціал-демократів. Тобто не обмежуватись лише тими, кого умовно вважаємо проукраїнськими, а працювати з усіма без виключення.
Треба створювати коло довіри до України. Шукати не лише негативні теми, а й позитивні, показувати, що Україна може щось дати Європі. Тоді ми матимемо ефективну присутність в європейській суспільній думці. Не варто перегинати палку з образом жертви. Варто нагадувати, що вони воюють за себе, підтримуючи Україну. А також вже говорити про певні концепції майбутнього, де Україна була б попереду. Європа цього очікує.
Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства
