Основним мотивом урізання повноважень Національного агентства із запобігання корупції та скасування кримінальної відповідальності за недостовірне декларування для суддів КСУ став суддівський гонор. Принаймні, про це сказали на п’ятничному брифінгу і голова суду Олександр Тупицький, і суддя-доповідач по цій справі Ігор Сліденко. Мовляв, як так: чиновник НАЗК чоботом відкриває двері у до святилища – кабінету судді, і намагається всучити протокол про адміністративне порушення. А ми – суддівський корпус – вимагаємо до себе шанобливого ставлення. Не може якесь НАЗК топтати брудними постолами наші перські килими.
Аргумент «наших б’ють» взагалі так собі аргумент в обґрунтуванні судового рішення, а рішення КСУ – і поготів. Тим більше, що про «побиття» і не йшлося.
Власне до штрафу суддям КСУ за порушення порядку декларування було ще дуже далеко, не кажучи вже про кримінальну відповідальність, яку жоден з суддів по скасованій статті 366-1 ККУ ще не поніс. Ба більше, голова КСУ Олександр Тупицький не бачить «нічого такого» в тому, що два роки тому в окупованому Криму прикупив соточку земельки до своєї дачі за російськими правилами.
Знаєте, якби це був пересічний громадянин України, який має єдине житло саме на окупованій території, його можна було і потрібно було би зрозуміти. Але ж мова йде про високопосадовця держави Україна, для якого та дача в Криму – точно не єдине житло
Передісторія наступна. Його помешкання нібито займало частину ділянки, яка належала сусідові. І от, за російським законодавством, він мав або викупити цю землю, або його будинок був би знесений як такий, що стоїть на чужій землі.
Що ж зробив голова Конституційного суду Української держави? Гонорово плюнув в очі російських зайд, звернувся до української прокуратури Криму із заявою про злочин окупанта, долучив свій кейс щодо незаконного поводження з майном громадян України з боку держави-агресора на території анексованого півострова до матеріалів, які та ж прокуратура регулярно надсилає до Міжнародного кримінального суду? Звісно, ні.
Голова КСУ кинувся рятувати барахлішко. Винайняв юридичну фірму, яка порішала все за російським законодавством – прикупила від його імені спірну сотку землі. Тобто, голова Конституційного суду України фактично визнав приналежність Криму до Росії, раз від його імені і в його інтересах на окупованому півострові був укладений правочин купівлі-продажу земельної ділянки. Але найстрашніше саме те, що він не бачить у цьому «нічого такого».
На моє запитання, як може голова КСУ купувати нерухомість за законами окупанта, Тупицький відповів саме в такому дусі.
«Твоїх прав дотримуються там, якщо ти не порушуєш права іншої особи, - прорекламував справедливість законодавчого поля окупанта Тупицький. - І взагалі, можете дати письмові запитання, а я вам надам відповідь. Не вбачаю в цьому нічого дивного. Будинок же могли знести. Подумайте, що мені було робити, і потім ми поспілкуємося. І взагалі, не відбивайте бажання зустрічатися із вами (журналістами) і спілкуватися, і не робіть отакі репліки, коли людина виходить».
Саме на цьому запитанні Тупицький, який на початку брифінгу пропонував зробити колективне фото, чомусь передумав дружити із пресою і поспіхом залишив залу.
Знаєте, якби це був пересічний громадянин України, який має єдине житло саме на окупованій території, його можна було і потрібно було би зрозуміти. Але ж мова йде про високопосадовця держави Україна, для якого та дача в Криму – точно не єдине житло. І доходи якого на посаді голови КСУ дозволяють з легкістю придбати житло в будь-якому місті України, навіть, якби він дійсно втратив останнє в окупації.
Десятки тисяч людей в Україні втратили своє майно внаслідок російської агресії і вже роками винаймають кутки по чужих оселях у чужих містах. Тисячі навіть не можуть поїхати провідати своїх рідних на окупованих територіях, оскільки ризикують не повернутися живими. А голова КСУ не може відпочити на своїй дачі в Криму, бо йому туди «заборонено їхати». Тобто, якби було не заборонено, то відпочивав би? Дуже «гонорова» позиція.
Саме тому, але далеко не лише тому, ставати в позу «я весь в білому, а ви всі в лайні» суддям КСУ, м’яко кажучи, не личить.
Дмитро Хилюк
