Швидше за все – розмірковують православні громадяни в соціальних мережах – пристрелить, аки скажену собаку, і з бобрами упокій, але для початку, звичайно ж, зґвалтує, обхамить, пограбує, огріє лопатою по горбу і попутно поглумиться над вічним вогнем, тому що як же інакше, неросійські люди по-іншому ж ніяк.

Довгі роки найстрашнішим головорізом в Росії був злий Хахол. Не те щоб він був злий з якоїсь конкретної причини - та й з яких пір цій підступній нації потрібна причина, щоб повернутися до своїх біндерівських коренів? - просто по життю, та й відчував, видно, що скоро Крим піде від нього в рідну гавань, ось і бісився, а тому до 2014 року левову частку найстрашніших злочинів на території РФ здійснювали українські заробітчани, які, судячи з заголовків тодішніх російських новин, рідко могли пройти повз якогось корінного москвича, щоб не зґвалтувати його або хоча б не вбити. За таку погану поведінку у злих хахлів на добровільній основі забрали Крим, вони образилися і поїхали вбивати російських людей у себе вдома, ну і скатертиною дорога, тому що для підтримки необхідного градуса українофобії Кремлю вони були вже не потрібні.

Довгі роки найстрашнішим головорізом в Росії був злий Хахол

Так в Росії виник вакуум етнічної злочинності - найважливішої скріпи, на якій ґрунтується дружба народів млявої імперії. На щастя, кремлівська природа не терпить порожнечі, і на допомогу законослухняному російському народові знову прийшли "всі ці приїжджі й особи кавказької національності", що понаїхали в огрядну Росію зі своїх аулів, щоб бити, бухати й грабувати, причому, якщо судити по заголовках російської преси, за дуже короткий термін масштаб їхньої діяльності набув характеру національного надбання.

"Хамлять, ґвалтують, грабують: тисячі людей у Новій Москві просять врятувати від мігрантів", "У родженець Таджикистану побив вагітну дружину в Підмосков'ї "через культурні особливості", "Бабка, я тебе помацаю": житель Узбекистану побив і спробував зґвалтувати російську пенсіонерку", "Мігрант-нелегал дуже не хотів на батьківщину. Довелося відбиватися від поліції лопатою", "У Петербурзі зловили мігранта-рецидивіста, що зґвалтував дитину біля кафе", "Казахський бандит після спроби прорвати поліцейський кордон в Саратовській області закликав до миру", "Мені страшно": кавказці ледь не забили чоловіка в Підмосков'ї. Дружина жертви просить про допомогу", "Отруєних у вірменських столичних піцеріях стало майже дві сотні людей", "Школярки не побоялися прогнати мігрантів, які влаштували привал біля Вічного вогню", "В Одинцові три жителі Узбекистану побили російського правозахисника", "Банда "гостей" побила захисників мало не збитої ними дівчини в Саратові", - це далеко не всі заголовки кримінальної хроніки одного тільки православного сайту "Царьград" за один лише тиждень.

Дружба народів в Росії стала міцніти небаченими темпами. Вінцем братської любові став свіжий випадок в Новій Москві, коли Ельджан, Ельхан, Фарамаз і Араз після того, як хтось когось зачепив плечем в магазині алкогольних товарів першої необхідності, відмудохали якогось російського витязя з дитиною. І тоді до хвилі всенародного інтернаціоналізму підключилася редактор "Russia Today" Маргарита Симоньян, відома в колах націонал-зрадників під прізвиськом "Боброїдка", отриманим за те, що одного разу зжерла бобра, зваривши його голову "з цибулею, морквою і лаврушкою", і необережно похвалилася цим в Твіттері.

"Всі ці "приїжджі" і "особи кавказької національності" дострибаються, що в країні знову введуть строгач із пропискою, з реєстрацією, з перевірками цієї реєстрації на кожній станції метро, - заявила Маргарита. - І правильно зроблять. Бо нема чого. Позорище яке. На Кавказі молоді чоловіки в гостях навіть в туалет, вибачте, соромляться зайти. Терплять. Тому що незручно. Тому що в гостях. А в Москві, значить, не в гостях? Ну, так вам покажуть, хто в цьому домі господар".

А в хаті-то господар Кадиров. Ознайомився Рамзан із промовами Симоньян і дуже здивувався. "Мені, як і будь-якому кавказцю, вже набридло це вічне звинувачення. Осточортіли подібні засоби масової інформації та їхні забугорні господарі. Живемо в себе вдома, хочете ви цього чи ні, але так буде завжди! - написав Кадиров і додав зловісно: - Ви й без мене знаєте, які далі будуть трагічні наслідки".

Симоньян запалала ще більшою любов'ю до кавказців

Симоньян швидко зрозуміла, що, здається, зараз її голову почнуть варити з цибулею, морквою і лаврушкою. Вона дійсно знала, які далі будуть трагічні наслідки, що ж тут не знати-то. Від Маргарити тут же посипалися панічні повідомлення в Твіттер про те, що вона ж не те зовсім мала на увазі, що вона і сама взагалі-то горець, вигодуваний Кавказом бабьор маладой, і що вона завжди була божеволіє від бородатих, гордих і благородних кавказьких чоловіків, які ні за що не образять бідну жінку через якесь маленьке непорозуміння, правда ж?.. Пішов якийсь умовно примирливий зідзвін із Рамзаном, після якого Симоньян запалала ще більшою любов'ю до кавказців і стала величезними шматками цитувати Великого Кадирова: "Кавказці завжди славилися гостинністю, витримкою, терплячістю, широтою душі, великодушністю, дивовижною скромністю, вартою заздрості гордістю і твердістю слова. Так збережімо всі ті якості, які передавалися нашими предками з покоління в покоління. Підписуюсь".

Ще б Маргарита не підписалася!

Кадиров, своєю чергою, зловісно мовчав.

Тоді Маргарита написала: "Рамзану Кадирову спасибі за пост. "Пам'ятайте, що справжні чоловіки на Кавказі завжди відрізнялися вищим ступенем благородства, великодушності, гідності. Не ганьбитеся і будьте розсудливі".

Кадиров продовжував мовчати, неуважно погладжуючи кинджал.

Маргарита судомно міркувала, як би так встати перед Рамзаном на коліна, щоб ніхто, крім нього, не помітив, а сам він їй нічого при цьому не відрізав, і чи не пізно вже.

Дружба народів продовжувала міцніти.

Вся Росія була як дружна сім'я.

Василь Рибніков