У Південній Америці міоценової епохи, близько 13-5 мільйонів років тому, жила найбільша прісноводна черепаха в історії Землі - Stupendemys geographicus, панцир якої був більшим за людину. Про це пише американський еволюційний біолог із Ратгерського університету Скотт Треверс у своїй колонці для Forbes.
Як розповів науковець, в дослідженні, яке вийшло в журналі Science Advances у 2020 році, вперше було детально описали добре збережений череп і нижню щелепу цієї вимерлої черепахи.
Зазначається, що протягом більшої частини ХХ століття Stupendemys була радше палеонтологічною легендою. Усе, що про неї знали, ґрунтувалося на кількох масивних уламках панцира та поодиноких кістках, які натякали на черепаху неймовірних розмірів. Згадане дослідження докорінно змінило це уявлення. Ось що нині відомо про цю черепаху.
Як розповів Треверс, скам’янілості, знайдені у Венесуелі та Колумбії, свідчать, що Stupendemys мешкала у величезних прісноводних системах, які колись вкривали цей регіон. Це був світ, багатий на водне життя, де поруч існували гігантські крокодили, великі риби та різноманітні черепахи, не схожі на жодні сучасні види.
У період свого розквіту Stupendemys вражала масштабами. Найбільший відомий панцир (карапакс), який коли-небудь знаходили, має довжину близько 2,4 метра, а оцінки маси тіла перевищують одну тонну. Це робить її найбільшою відомою прісноводною черепахою в історії та найважчою черепахою взагалі.
За словами науковця, дослідження 2020 року додало одну важливу анатомічну деталь, яка раніше майже не була відома: череп і нижня щелепа Stupendemys мали широкі, потужні поверхні для роздавлювання, а не гострі ріжучі краї. На думку біолога, це свідчить про те, що вона, ймовірно, мала широкий, універсальний раціон: могла споживати різні типи їжі з різних середовищ - подібно до сучасних всеїдних тварин на кшталт єнотів чи щурів.
Найцікавішою ж особливістю є орнаментація її панцира - карапакса. Зокрема, вчені виявили, що деякі особини мали масивні рогоподібні виступи, які стирчали з передньої його частини.
"Ці роги були не у всіх, що переконливо вказує на статевий диморфізм: імовірно, самці мали роги для боїв або демонстрацій. Якщо це так, повсякденне життя Stupendemys могло включати ритуалізовані сутички у мілководді між броньованими гігантами, які змагалися за партнерів", - пише учений.
Попри свої грізні розміри, припускає він, Stupendemys, імовірно, не була надто агресивною. Як і в багатьох великих травоїдних або всеїдних тварин, головним захистом був сам розмір. Дорослі особини були майже невразливими для хижаків – навіть для гігантських крокодилів, які жили поруч із ними.
Чому ця черепаха була такою великою і чому вона зникла
За словами Треверса, екстремальні розміри в еволюції майже ніколи не є випадковістю. Окрім тиску з боку великих хижаків, гігантизм Stupendemys майже напевно був результатом екологічного достатку та еволюційних можливостей, вважає він.
"Північ Південної Америки міоценової епохи був теплим, вологим та надзвичайно продуктивним. Величезні заплави забезпечували їжею протягом усього року, а кліматична стабільність зменшувала сезонні стреси. За таких умов великий розмір тіла мав очевидні переваги: ефективніше перетравлення їжі низької якості, зниження ризику стати здобиччю, довге життя з тривалим репродуктивним періодом", - пише біолог.
Він стверджує, що прісноводні черепахи виграють від гігантизму, оскільки їхній холоднокровний метаболізм означає відносно низькі енергетичні потреби. Водний спосіб життя також, імовірно, зменшував механічні витрати, пов’язані з великою масою.
"Stupendemys, схоже, довела ці переваги до крайності. Проте її розмір, імовірно, став і слабким місцем. Ті самі риси, що сприяли гігантизму, стали першими недоліками, коли довкілля почало змінюватися. Наприкінці міоцену Південна Америка зазнала значних геологічних і кліматичних зрушень", - пише автор.
Згідно з дослідженням, підняття Анд призвело до кардинальної перебудови річкових систем, боліт і середовищ існування. Через осушення та фрагментацію колись величезні, взаємопов’язані водні простори, у яких Stupendemys себе чудово почувала, перетворилися на вужчі й швидкоплинні річки.
Зазначається, що для черепахи, яка залежала від обширних, повільних водойм і рясної їжі, такі зміни стали катастрофічними. До того ж великий розмір тіла означав повільніше розмноження порівняно з іншими видами, а разом із тривалими поколіннями це обмежувало здатність швидко адаптуватися.
"Коли середовища скорочуються або ресурси зникають, гіганти часто вимирають першими. Немає доказів, що Stupendemys знищили хижаки або конкуренти. Натомість дослідники сходяться на думці, що її зникнення майже напевно мало екологічний характер: це була жертва трансформації ландшафтів. Таке вимирання повторює закономірність, яку неодноразово спостерігали в історії Землі: надмірна спеціалізація часто означає вразливість, коли світ змінюється", - зауважив Треверс.
Чому ця черепаха важлива й сьогодні
За словами науковця, Stupendemys значно розширила уявлення про те, що здатні підтримувати прісноводні екосистеми. Мовляв, мало хто вважає річки й болота середовищами, неспроможними утримувати справді гігантських тварин. Проте, як виявляється, це уявлення відображає сучасні екологічні обмеження, а не біологічні можливості. За відповідних умов прісноводні системи можуть зрівнятися з океанами за розмірами та різноманіттям життя.
"Stupendemys також є застереженням щодо екологічної стабільності. Її піднесення залежало від тривалої стабільності довкілля, а занепад настав після швидких і масштабних змін. Багато сучасних прісноводних видів стикаються з подібними загрозами через будівництво дамб, зміну клімату та фрагментацію середовищ існування. Хоча більшість із них не є гігантами, принцип залишається тим самим: повільнорослі та довгоживучі види особливо вразливі до раптових змін", - стверджує учений.
Раніше УНІАН розповідав про тварину з найсильнішим укусом в історії. Йшлося про гігантського доісторичного крокодилоподібного - пурусзавра, який жив через мільйони років після вимирання динозаврів. Палеонтологи виявили його викопні рештки по всій Південній Америці і, вивчивши знахідки, змогли оцінити силу його укусу. Виявилося, що вона перевищувала 69 000 ньютонів. Для порівняння, найбільша виміряна сила укусу серед сучасних видів належить морському крокодилу, і це близько 16 000 ньютонів.
