Підпишіться на нас в Google
Науковці виявили скам’янілість Gerrothorax maritimus – амфібії, яка була першою представницею цієї групи, що жила в океані, пише The Independent. Йдеться, що ця панцирна тварина, приблизно завбільшки із сучасну гігантську саламандру, мешкала близько 237 мільйонів років тому, у пізньому тріасовому періоді.
Вважається, що Gerrothorax maritimus жив на океанському дні та ловив здобич за допомогою всмоктування. Раніше вчені не знаходили викопних доказів того, що сучасні за походженням амфібії могли мешкати в повністю морському середовищі. Однак уяву змінило дослідження, яке опубліковано в Nature Ecology & Evolution та проведено науковцями Каліфорнійського університету в Девісі, Пекінського університету та Геологічного музею провінції Гуйчжоу.
"Ця місцевість є частиною екосистеми, яку ми досліджуємо та намагаємося реконструювати", – розповів провідний автор дослідження, професор кафедри наук про Землю та планети Каліфорнійського університету в Девісі Рьосуке Мотані.
За його словами, раніше дослідники переважно вивчали морських рептилій і риб, знайдених у цій місцевості. Тепер вони виявили також амфібію, яка є незвичайним представником своєї еволюційної лінії.
Добре збережені скелети дали змогу науковцям відтворити зовнішній вигляд тварини та проаналізувати її спосіб життя.
Gerrothorax maritimus мав сплющене тіло дископодібної форми, вкрите кістковим панциром. Його довжина сягала майже 90 сантиметрів. Імовірно, захисне покриття допомагало тварині оборонятися від хижаків, зокрема іхтіозаврів.
"Якщо порівнювати із сучасними амфібіями, ця тварина вирізняється своїми розмірами. За масою тіла вона, ймовірно, була приблизно такою самою, як гігантська саламандра. Але сучасні гігантські саламандри мають видовжене тіло, тоді як ця тварина була справді кремезною", – пояснив Мотані.
Форма черепа та наявність кісткового панцира дали дослідникам підстави припустити, що тварина жила на дні й захоплювала здобич шляхом всмоктування.
"Імовірно, вона просто чекала на дні, а коли поруч з’являлася здобич, втягувала її в пащу", – сказав учений.
Мотані порівняв цей спосіб полювання з поведінкою сучасного воббегонга – донної акули, яку також називають килимовою.
Серед понад 8 тисяч відомих сучасних видів амфібій немає жодного, який, як відомо, постійно мешкав би в повністю морському середовищі. Менш ніж 2% видів здатні певною мірою переносити солону воду.
На думку дослідників, це значною мірою пов’язано з особливостями шкіри амфібій. Вона, зокрема, проникна, що дає змогу поглинати воду й здійснювати газообмін, але водночас ускладнює регулювання надходження солей в організм.
"Така проникна шкіра дає тваринам змогу виконувати одразу кілька функцій. Вони використовують її для дихання та поглинання води, тому амфібії не п’ють і не дихають ротом у звичному розумінні – ці процеси можуть відбуватися через шкіру", – пояснив Мотані.
Через таку біологічну особливість амфібії зазвичай потребують прісноводних водойм або середовища поблизу них.
Деякі сучасні види, зокрема крабоїдна жаба, здатні витримувати певний рівень солоності. Однак у солонуватій воді вони можуть втрачати вагу, тому для відновлення їм потрібно повертатися до прісної води.
Науковці припускають, що Gerrothorax maritimus зміг подолати ці обмеження завдяки поєднанню кісткового панцира та пристосувань, які наближали його до морських тварин, зокрема риб.
Панцир міг зменшувати поглинання води через шкіру. У такому разі тварині доводилося б заковтувати морську воду, а воду з неї поглинати через травну систему.
Дослідники також припускають, що зябра, характерні для представників роду Gerrothorax, могли допомагати виводити надлишок солі з організму.
Втім, ці пояснення поки що залишаються гіпотезами щодо того, як давня амфібія пристосувалася до морського середовища.
Важливі підказки про спосіб життя тварини дали місце знахідки та стан скам’янілостей. Обидва скелети виявили у відкладах глибоководного походження. Вони збереглися майже повністю, включно з пальцями та кінцівками.
За словами Мотані, це свідчить про те, що тварини, ймовірно, загинули неподалік від місця свого проживання, а не були винесені далеко в море з суші.
"Тіла тварин, які опиняються в морі, якщо вони не тонуть одразу, зазвичай висихають і втрачають кінцівки ще до того, як опустяться на дно. Але в цих скам’янілостях збереглися пальці. Це означає, що тварини, найімовірніше, загинули поблизу місця, де жили", – пояснив науковець.
Команда також провела геохімічний аналіз скам’янілостей. Він показав, що співвідношення ізотопів стронцію в них було дуже подібним до показників, характерних для океанів у пізньому тріасовому періоді.
У сукупності геологічні та хімічні дані підтверджують припущення, що Gerrothorax maritimus мешкав у морському середовищі.
Відкриття дає рідкісну можливість краще зрозуміти еволюційну історію амфібій і порушує нові питання про те, як деякі давні представники цієї групи пристосовувалися до середовищ, у яких сучасні амфібії здебільшого не можуть жити, йдеться у статті.
Інші знахідки вчених
Нагадаємо, у Лаосі виявили новий вид отруйної ямкової гадюки, що мешкає на стінах печер і вапнякових утвореннях. Вона вирізняється жовто-помаранчевою мордою, вчені класифікували її як новий вид – Protobothrops flavirostris.
Зокрема дорослу самку знайшли поблизу печери Хан Кхам. Крім того, опис рептилії ґрунтується на фотографіях трьох інших змій, помічених у сусідніх печерах.
