З подачі очільника українського МЗС Павла Клімкіна розпочалася дискусія з приводу ідеї запровадження в Україні латиниці поряд із кириличною абеткою. Одразу зазначу, що моя особиста позиція по цьому питанню полягає в однозначній підтримці такого кроку.
Кирилиця є даниною архаїчній традиції. Чимало країн починали з кирилиці, глаголиці, арабської в’язі тощо, але давним-давно перейшли на латинку — відбувався прогрес. Так, ми повинні зберегти свої традиції і мову. Але латиниця — як універсальний алфавіт, дуже зручний у поліграфії, та зручний універсальний засіб для спілкування в усьому світі — є ознакою прогресу.
Проблема кириличного алфавіту в тому, що Росія сьогодні використовує його як «скрєпи»
Корисним буде досвід Сербії: яскравий приклад — Воєводино, великий автономний край на півночі Сербії. Там те, що пропонує Клімкін, введено в повному обсязі. Мова на 100% сербська. Але там на сьогоднішній день уже домінує латиниця. Процес почався з того, що їм просто дозволили використовувати латиницю, і жодних проблем не виникло. Місцевий парламент почав перекладати частину своїх законодавчих актів латинкою, щось публікували паралельно… Виявилося, що нікого це не зачепило і не створило жодної проблеми. І сьогодні північна частина Сербії користується латиницею частіше, ніж кирилицею.
Проблема кириличного алфавіту в тому, що Росія сьогодні використовує його як «скрєпи», і прив’язка до нього автоматично тягне за собою сприйняття Росією тієї ж Болгарії, Сербії та інших країн мало не як васальних територій…
Зверніть увагу, як на початку ХХ століття середньоазійські та кавказькі країни, після того, як у них відбулися перші революції і створення незалежних держав, активно переходили на латиницю. Наприклад, Азербайджан. І що перше зробила радянська влада, коли придушила ці повстання, втопила їх у крові і захопила ці території? Радянська Росія всі ті країни моментально перевела на кирилицю. А в тих країнах до того не було кириличної традиції — там була в’язь і тому подібне. Тобто кирилиця у російському розумінні — це частина «скрєпів», яка, на думку Росії, дає їй право вважати ці країни своїми.
Дискусія, яку запропонував Клімкін, буде просто втоплена в істериці
Тому основну боротьбу проти ймовірного переходу України на латинку розкрутять із Росії. Ми побачимо людей, які просто не готові до цього, і які спокійно про це скажуть, але й побачимо велетенську кількість тих, хто у соцмережах на 100% будуть переписувати ольгінські вкиди. Це буде так, як у 2000 році, коли в Росії вигадали історію, що в Україні наче хочуть всі міста, в назві яких є грецьке слово «поліс» — Севастополь, Сімферополь тощо, перейменувати на «Севастомісто», «Сімферомісто» і так далі. Це - маразм, але в Росії про це всерйоз говорили, цьому присвячували цілі телепрограми. Почав копатися — що сталося, і виявилося, що в «Літературній Україні» кілька років перед тим були розмірковування, як правильно писати — «Севастополь» чи «Севастопіль», тому що є Катеринопіль та Севастополь. Тоді кілька інтелектуалів подискутували, і на тому все закінчилося. А в Москві вигадали проблему і почали з нею боротися.
Зараз буде абсолютно те саме. І дискусія, яку запропонував Клімкін, буде просто втоплена в істериці, що, мовляв, влада нав’язує цей крок, що це державна політика, «не дамо себе зґвалтувати», бо буде «втрата народних коренів» і т.д.
Ймовірність того, що запровадження латинки в Україні справді відбудеться, як на мене, і без того колосально низька. Але зараз вже лунає аргумент проти запровадження латиниці, який полягає в тому, що цей процес може посилити русифікацію. Втім, думаю, це — даремні побоювання. Адже у Молдові цього не сталося, у Румунії, де тривалий час була кирилиця, теж цього не сталося. Зараз Казахстан переходить на латинку, і все в порядку, ніхто не перейшов на російську...
В плані наближення до Європи це не матиме особливого значення
Тому, якщо в Україні колись все-таки буде ухвалено рішення про запровадження латиниці, особливих проблем бути не повинно. Йдеться ж не про заміну кирилиці латиницею, бо тоді б виникала проблема перехідного періоду (що за чим змінювати, як вони мають співіснувати тощо), а про паралельне їх використання і поступове заміщення.
Яку користь Україні може принести запровадження латиниці? Чи наблизить це нас до Європи? В плані наближення до Європи це не матиме особливого значення. Болгарія є членом Євросоюзу попри свою кирилицю, і якось їм це ні допомогло, ні зашкодило. А Туреччина попри свою латиницю вже кілька десятиліть не може стати членом ЄС. Проблема — у внутрішніх питаннях. Та сама Болгарія не може до кінця інтегруватися і адаптуватися не через те, що в неї кирилиця, а через те, що там і далі обирають політиків, які мислять радянськими соціалістичними «скрєпами».
Тож у відносинах з іншими країнами запровадження латиниці мало що змінить.
Взагалі у цьому питанні я є крайнім радикалом. Вважаю, що нам треба, нехай із перехідним періодом, але повністю відмовитися від кирилиці і повністю перейти на латиницю. Це я кажу ще й як колишній видавець, який прекрасно розуміє проблеми у видавничій справі, які створюють кириличні шрифти. Адже перехід на латиницю спрощує роботу видавничої сфери, спрощує комунікацію, систему комп’ютерних перекладів тощо. Тобто це просто полегшує спілкування та обмін інформацією.
Тарас Чорновіл, політичний аналітик, колишній народний депутат України
