Увечері 29 травня у Києві обірвалося життя відомого в усьому світі військового журналіста, письменника і публіциста Аркадія Бабченка. Невідомі застрелили його на порозі власної квартири, і медики, що прибули на місце пригоди, виявилися безсилі.
УНІАН розповідає, чим прославився журналіст, який взяв участь у кількох російських війнах і став одним з найбільш помітних критиків путінського режиму.
Читайте такожУ Києві застрелили російського журналіста Аркадія Бабченка: всі подробиці вбивства
Війни
Вперше на війну Аркадій Бабченко потрапив як звичайний російський призовник. У 1995 році 18-річного Бабченка призвали до лав ЗС РФ. Службу він проходив на Північному Кавказі, у складі 429 мотострілецького полку, у самий розпал Першої чеченської війни.
Свій перший армійський досвід Бабченко описував без ентузіазму. «Служив у військах зв'язку. Що говорили - робив, куди наказували йшов, що вішали ніс, на що садили - їхав, у що показували стріляв. Хоча толку від цього не було ніякого. Обійшлося без поранень і нагород», – писав він в автобіографії на сайті проекту «Сноб».
Тим не менш, у 1999 році Бабченко добрововольно пішов на Другу чеченську війну як контрактник. Служив зв'язківцем, піхотинцем, а потім і командиром розрахунку АГС-17 в гранатометному взводі. Остаточно демобілізувався у 2000 році у званні старшини.
«У людей без потреби не стріляв, розумну ініціативу не виявляв, від наказів не ухилявся, старався бути ближче до кухні і подалі від начальства, мав свою думку, місцями думав», – згадував Бабченко.
Журналістика
В подальшому Бабченко пішов у військову журналістику – працював в гарячих точках кореспондентом "Московського Комсомольця" і програми "Забутий Полк" (НТВ-ТВ6-ТВЗ). Журналіст встиг попрацювати на ряд російських телеканалів, а потім тимчасово пішов з галузі, поки не став воєнкором «Новой газеты», де працював з 2007 по 2011 рік.
Бабченко висвітлював російсько-грузинський конфлікт 2008 року, разом з журналістом Іллею Плехановим видавав журнал «Мистецтво війни», ставши одним з найавторитетніших військових журналістів на пострадянському просторі.
Після 2008 року Бабченко був свідком безлічі надзвичайних подій на пострадянському просторі. «В Киргизії рятував людей. У Кримську відкопував будинку. У Благовєщенську розвозив гуманітарку», – розповідав він в автобіографії.
Аркадій Бабченко створив проект «Журналістика без посередників», активно ведучи свою сторінку в Facebook, і став лауреатом безлічі журналістських і літературних премій. Зокрема – премії Спілки журналістів Росії, премії журналу "Новий світ" (двічі), західних премій English PEN-Club, Frontline club та інших.
Письменництво
Паралельно з журналістською діяльністю Бабченко реалізовував себе як письменник, його часто називають одним з основоположників сучасної російської художньої військової прози.
Так, в 2002 році була опублікована серія оповідань Аркадія Бабченка «Десять серій про війну» і повість «Алхан-Юрт», присвячена війні в Чечні. Сам письменник зазначав, що "Алхан-Юрт" переведена на півтора десятка мов, видана в 22 країнах світу. У 2005 році також побачила світ його книга "Божа людина".
Громадянська позиція
В путінську епоху Бабченко став одним з найбільш помітних критиків московського режиму, за що був підданий на батьківщині гонінням. Російська пропаганда зарахувала його в ряди «націонал-зрадників».
«В Стамбулі на Таксимі був затриманий, трішечки побитий, і депортований як іноземний шпигун. У Москві на Манежній - те ж саме. Правда, замість депортації став фігурантом пари кримінальних справ. Але все з тим же формулюванням, як іноземний шпигун, що розвалює нашу велику батьківщину», – згадував він.
Навесні 2012 року в період підйому протестного руху в РФ, Бабченко закликав протестувальників розбити наметове містечко і чинити опір поліцейським, після чого на нього було заведено кримінальну справу за заклики до масових заворушень.
З початком Революції Гідності в Україні Бабченко активно висвітлював і підтримував «Євромайдан», а потім – висловлював підтримку Україні в її боротьбі з російською агресією в Криму і на Донбасі.
«Поки є Володимир Путін, у Росії війна буде завжди. Ніяких інших інструментів утримання ситуації в країні та утримання впливу на суспільство, крім війни, у нього не залишилося», – говорив Бабченко в інтерв'ю УНІАН в 2015 році.
Бабченко прогнозував, що війна на Донбасі закінчиться приблизно через 5 років повною перемогою української сторони.
«Якщо порівнювати, то між першою та другою чеченською війною у Росії минулося близько 5 років. Я думаю, що приблизно такий же термін чекає нас до початку другої серії на Донбасі. Це відбудеться, коли низька ціна на нафту дуже сильно вдарить по російській економіці і Росії буде зовсім не до Донбасу, коли випливуть назовні внутрішні проблеми. Україна за цей час більш-менш вирішить свої проблеми з економікою, армією і наважиться захищати свою територію – дійде до кордону. Війна буде закінчена лише тоді, коли на кордоні, на пунктах пропуску, буде розвиватися український прапор», – зазначав він.
21 лютого 2017 року Бабченко виїхав з Росії до Праги, побоюючись переслідувань. За його словами, його попередили про те, що йому якийсь час краще пожити за межами РФ. Провівши деякий час в Ізраїлі, Бабченко зрештою осів у Києві, де вів на каналі ATR передачу «Prime: Бабченко».
Ще в березні 2018 року Бабченко писав, що після того, як він виклав у мережу фото російського військового, який керував захопленням військових об'єктів у Криму, він був упевнений, що його вб'ють.
«Я знаю, що таке бути "ворогом народу". Коли люди, яких ти ніби як вважав друзями, спотворюються від злості, на їх губах з'являється піна, очі скляніють і наливаються кров'ю і вони вимагають тебе вбити. Ті, з ким ти вчора сидів за одним столом. Обіймався. Посміхався. Вимагають тебе вбити. На повному серйозі», – сказав тоді він.
За кілька годин до своєї загибелі Бабченко написав у Facebook, що 29 травня для нього – другий день народження.
Як повідомляв УНІАН, основними версіями слідства поліції по вбивству Бабченка є професійна діяльність та його громадянська позиція.
