Як передає кореспондент УНІАН, прощання з М.Горинем відбулось у церкві Святої Трійці, поховали його на 67-му полі почесних поховань на Личаківському цвинтарі, в останню путь його проводжало близько 2 тисяч осіб. Попрощатися з М.Горинем прийшли його соратники, народні депутати України нинішнього та попередніх скликань, представники обласних та міських органів влади, громадськості, політичних партій.
У прощальному слові заступник міського голови Львова з гуманітарних питань Василь Косів зауважив, що М.Горинь був «голосом громади» міста.
„Михайло Горинь був почесним громадянином Львова. Це є найвища відзнака, якою місто може нагородити свого сина. Як це буває зазвичай, ця відзнака і ця нагорода більше потрібна не цій людині. Більше це було потрібно не Михайлу Гориню, це було потрібно громаді міста. Бо навіть якщо нас є сотні тисяч, нас не чують, коли ми не маємо голосу. Михайло Горинь був нашим голосом. Був голосом громади міста. Він і його побратими перетворили Львів на місто-символ. Львів став символом боротьби. Львів став символом свободи. Сьогодні бракує нам таких голосів. Завжди бракує громаді міста такого голосу. Тому сьогодні весь Львів у скорботі”, - зазначив В.Косів.
У зв’язку з похованням М.Гориня сьогодні у Львові на будівлі Ратуші та інших органів місцевого самоврядування приспущені Державні прапори України.
Як повідомляв УНІАН, М.Горинь помер вночі 13 січня на 83-му році життя.
Довідка УНІАН. М.Горинь народився 17 червня 1930 р. у селі Кнісело Жидачівського району Львівської області. Його батько керував сільською «Просвітою» та районною організацією ОУН, за що і був репресований польською владою. У грудні 1944 р. М.Горинь разом із матір'ю депортований радянською владою до Сибіру, та по дорозі на заслання їм вдалося втекти. Після втечі сім'я легалізувалася в Ходорові, де М.Горинь працював на заводі.
З 1949 до 1955 рр. навчався на відділенні логіки і філософії Львівського університету.
Активний шістдесятник, 1962 р. налагодив контакти з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Іваном Драчем та іншими. Організовував розповсюдження політичної літератури, яка видавалася за кордоном, та самвидаву.
У серпні 1965 р. заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди, а у квітні 1966 р. засуджений на шість років таборів суворого режиму. Покарання відбував у Мордовії. Звільнився М.Горинь у 1971 р., а в серпні 1978 р. разом із В'ячеславом Чорноволом відновив часопис «Український вісник», який В.Чорновіл, Михайло Косів та Ярослав Кендзьор почали видавати 1970 р.
Крім того, М.Горинь брав активну участь у діяльності Української Гельсінкської групи.
3 грудня 1981 р. М.Гориня знову заарештували, а пізніше засудили за «антирадянську агітацію і пропаганду та відмову дати покази у справі Івана Кандиби» на 10 років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму та 5 років заслання. Помилуваний 1987 р., реабілітований - 1990 р.
З 1989 р. М.Горинь працював в оргкомітеті Народного Руху України за перебудову. 1990 р. був обраний депутатом Верховної Ради УРСР, працював у Комісії з питань суверенітету, очолював комісію національних меншин.
19 травня 2000 р. обраний головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.
Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, Орденом Свободи (2009 р.) та іншими.
