Допомога сиротам, дітям героїв, дітям-переселенцям – глибока справа для нації. Але питання в тому, як ми це робимо. Коли два рази на рік - 1 червня (День захисту дітей) та на Святого Миколая - у нас психоз навколо дітей, він нікому не йде на користь.
Перше - не нормально пропонувати чужій дитині солодощі. І мова не лише про те, що дітям не треба їсти цукерки. А й про те, що спосіб годування у кожній сім’ї, у кожної дитині – свій.
Але це - найменша біда. Більша проблема у тому, що ми дуже легко втручаємось у життя інших людей. Ми думаємо, що так можна. Наприклад, дітям у школу принесуть цукерки, бо вони переселенці, або приїдуть з подарунками до дітей героїв. Але діти про це не просили! Це втручання. Навіть, якщо та сім’я дуже бідна, це втручання, нагадування про те, ЩО дитина втратила… Зрозумійте, коли щось дарує мама – це одне, а коли незнайома людина – це порушення кордонів. Це насправді насильство. Цукерки можуть поранити.
Приватність у здоровому суспільстві - базове право, яке дає нам відчуття гідності. Це про різноманіття, про те, що ми можемо залишатися самі собою.
Багатьом в нашій країні здається, що у дитини немає приватного життя. Але його немає саме тому, що ми його постійно порушуємо. Як наслідок, люди виростають й продовжують порушувати приватне життя вже іншого покоління. І так ми ніколи не вийдемо з цього кола радянщини, з глобального інтернату.
"Допомога" дитячим будинкам – взагалі аморальна історія. В першу чергу, тому, що ці концтабори мають припинити існування в Україні. Вони визнані у Європі, у всьому світі місцями несвободи. Дітей збирають в стадо, порушуються всі їх права. Якщо не має існувати дитячих будинків, то не має існувати й цих наїздів з їжею або подарунками два рази на рік.
Адже після дня Святого Миколая в інтернаті почнуть продавати чи вимінювати подарунки на цигарки. Запрацює маленька інтернатська корупція, і подарунки понесе до дому вихователь. Наслідки необдуманих дій можуть бути серйозні.
Тому, якщо говорити про дитячі будинки, найкраща турбота про дітей – допомогти їм знайти сім’ю, людей, які будуть піклуватися не двічі на рік, а весь час. В цьому полягає базова потреба людини. А все інше – це для задоволення не її потреб, а наших ("бути добрими", "бути класними", "бути краще ніж сусіди")…
Порушення особистих меж – основа тоталітарного складу суспільства, і широко практикується окупантом. На жаль, багато хто цього не розуміє, люди апелюють: "У моєї дитини буде свято, а у тих бідненьких дітей не буде! Це турбота". Але насправді – це не вона. Це не виправлення бідності…
Наостанок, кілька порад. По-перше, якщо ви вже набрали подарунків "бідним діточкам", привезіть їх до лікарень, але заздалегідь спитайте, чи це доречно.
По-друге, якщо хочете щось зробити на свято, треба робити це приватно. Дізнайтесь, чого хоче конкретна дитина, нехай вона напише лист до Санти, чи Святого Миколая. Адже, коли дитина отримує те, що вона хоче, вона автоматично отримує контроль над своїм життям.
По-третє, якщо це дитина, у якої загинув тато, можна надіслати подарунок мамі, і нехай вона сама принесе його дитині. Віддати подарунки сім’ї заздалегідь, щоб дитина отримала їх від близької людини, – дуже правильно.
Вікторія Федотова, керівниця ГО Мартін-клуб
