Питання, яке українці два дні обговорюють в інтернеті - називати британського принца Чарльза після успадкування престолу король Чарльз ІІІ чи король Карл ІІІ – тягне за собою іще кілька.
Чому французи називають свою столицю "Парі", а у нас до неї "приростає" "ж"? Чому італійська "Фіренце" перетворюється у "Флоренцію"? Врешті, чому говоримо Чарльз (з м’якою "л"), а не Чарлз (як воно звучить в англійській)?
Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь це пояснює тим, що процес відмови від російської традиції перекладу назв міст в українській мові має довгу історію й дискусії з цього приводу, певно, не припинялися ніколи. Однак питання, чому назву того чи іншого міста ми перекладаємо так, а не інакше, пов’язані з українським правописом, термінологією та транскрибуванням. І цим в Україні займається Національна комісія зі стандартів державної мови.
Мова про культуру. Значною мірою вона впливає на традицію чи формує традицію передавання чужих власних, чи географічних назв тією, чи іншою мовою
Екс-голова цієї установи Орися Демська, своєю чергою, зазначає, що передача чужих географічних назв будь-якою мовою - чи то українською, чи то російською, чи то іспанською - окрім лінгвістичного має ще інший чинник. Мова про культуру. Значною мірою вона впливає на традицію чи формує традицію передавання чужих власних, чи географічних назв тією, чи іншою мовою. Тому, коли ми ставимо питання про зміну фіксування того чи іншого чужого міста українською мовою, треба враховувати лінгвістичний та культурний чинники.
За її словами, на превеликий жаль, Україна все ще перебуває в транзитній культурній площині переходу від радянського до, власне, українського. Тому ми наразі маємо гібридність. Тобто, якісь власні чи географічні назви ми передаємо вже правильно, а якісь ще так, як це було за Радянського союзу, коли українці застосовували російськомовну модель (всі в СРСР запозичували назви через російську мову).
Українцям, які досі змушені переконувати світ, що "Kyiv not Kiev", не важко зрозуміти бельгійців, для яких їхніх "Брюж" - ніякий не "Брюгге", або шотландців, для яких існує "Едінбер", а ніякий не "Едінбург"
Чи можемо ми це змінити? Орися Демська переконана, що не лише можемо, а й повинні.
За її словами, це належить до компетенції, зокрема, Комісії зі стандартів державної мови. А також є відповідальністю Національної академії наук України: "Зокрема Інституту української мови, який також повинен надати Нацкомісії зі стандартів державної мови, як центральному органу виконавчої влади, рекомендації щодо таких змін".
Цікаво, чи візьметься хтось ініціювати такі зміни на державному рівні? Було б непогано.
Врешті, українцям, які досі змушені переконувати світ, що "Kyiv not Kiev", не важко зрозуміти бельгійців, для яких їхніх "Брюж" - ніякий не "Брюгге", або шотландців, для яких існує "Едінбер", а ніякий не "Едінбург".
Анастасія Світлевська
