Після спілкування з Дональдом Трампом та Ангелою Меркель у російського президента явно виникли нові ідеї щодо врегулювання ситуації на Донбасі. І передусім Путін прагне продемонструвати, що він впливає на цей процес у позитивному ключі, і що лідери «ЛНР» та «ДНР» є не прямими ставлениками Москви, а представниками місцевого населення. Тому у Путіна й виникла ідея провести ротацію, аби показати, що в «республіках» уже керують не ті, у кого руки в крові, а люди, що мають українське коріння і довіру мешканців Донбасу.

Начебто, здавалося б, це — крок до позитивних змін. Але насправді, по суті, нічого не зміниться — зміняться тільки особи. І тепер це не будуть аж такі одіозні персони, як були Захарченко і Плотницький.

Путін намагається показати, що відбувається процес покращення ситуації в регіоні в цілому — і в кадровому плані, і в безпековому.

Путіну важливо продемонструвати, що він виконав неофіційні домовленості з американцями та німцями щодо легітимізації органів влади ОРДЛО — усунув радикальних лідерів, які проводили репресії, знущання, військові операції тощо. Путін намагається «обілити» лідерів «Л/ДНР», зробити так, щоб регіон представляли ті люди, які поки що користуються довірою, а потім на цій підставі вимагати проведення виборів. Причому виборів під наглядом «голубих шоломів», миротворців ООН, проти введення яких він начебто вже не заперечує.

Таким чином, Путін намагається показати, що відбувається процес покращення ситуації в регіоні в цілому — і в кадровому плані, і в безпековому. І, звісно, все це покращення відбувається за участі Росії і нових лідерів бойовиків. Тому цих нових лідерів обов’язково спробують зробити учасниками переговорного процесу. Адже про нових очільників ОРДЛО уже не можна буде сказати, що вони — терористи, криваві лідери угруповань «ЛНР» і «ДНР».

А відтак Кремль почне реалізовувати модель нової політики, на мій погляд, погодженої на неофіційному рівні з американським керівництвом та з Меркель, яка прагне показати німецьким виборцям перед майбутніми виборами, що є прогрес у вирішенні проблеми Донбасу, що вона зуміла натиснути навіть на Путіна, аби він не тільки брав участь у переговорах, але й вдався до конкретних позитивних кроків — заміни кадрів та введення миротворчого контингенту.

Крім того, Путін прагне наочно показати світові, що в «республіках» керують саме українці — мовляв, «ми ж вам і раніше казали, що в цьому конфлікті з обох сторін — українці». Причому з боку ОРДЛО — люди, які не були задіяні у бойових операціях і можуть користуватися довірою.

Зовні це виглядатиме як мирний процес врегулювання. А те, що там будуть ставленики Кремля на центральному і місцевому рівні, — це буде закрита частина, яку не будуть декларувати.

Проте Росія ніколи не залишить Донбас. У даній ситуації вона моделює ситуацію так, щоб на сході України обов’язково були лідери, повністю контрольовані Кремлем. Далі він сподівається з цими лідерами вийти на переговорний процес, а далі вже — провести вибори під контролем Росії, бо вона ніколи не допустить незалежних виборів на цих територіях.

Проте робиться це не просто так — натомість через наших союзників, у першу чергу, через «нормандську четвірку» і керівництво США, Росія вимагатиме, аби Україна так само йшла назустріч і погоджувалася на політичну частину, проведення виборів і формування органів влади «Л/ДНР» з тих людей, які орієнтовані на Росію або підконтрольні їй.

Тобто зовні це виглядатиме як мирний процес врегулювання. А те, що там будуть ставленики Кремля на центральному і місцевому рівні, — це буде закрита частина, яку не будуть декларувати.

І в України в такій ситуації не буде якихось серйозних аргументів, щоб не погоджувалися на політичну частину Мінських угод. Адже Москва скаже: «Все готово — давайте, дійте тепер ви!». Росія сподівається, що цю позицію підтримають і Німеччина, і США, і Франція.

Щодо персоналій, яким, ймовірно, можуть замінити Захарченка і Плотницького — Бобкова і Волги, то вони будуть призначатися Кремлем і будуть Кремлем контролюватися. Зауважу, що це тільки можливий варіант, а не кінцеве рішення.

Але якщо цей варіант справді буде реалізований, формат дій Росії та бойовиків може змінитися на більш мирний і лояльний, тобто зовні їх дії будуть виглядати менш радикальними. З іншого боку, це буде більш потужний тиск на керівництво України у переговорному процесі і реалізації пакету Мінських угод у політичній частині. Але, підкреслюю, мета Росії лишається та сама — тримати під контролем Москви повністю підпорядковані їй і залежні від неї новообрані органи влади «Л/ДНР», спочатку призначені, а потім «обрані» в процесі виборчої кампанії. А кандидати будуть пропонуватися тільки з тих осіб, на яких Росія має вплив.

Тож це тільки перший крок Росії до реалізації її великого проекту. Кремль змінює стратегію на більш лояльну, але кінцева мета — отримати контрольовані органи влади — лишається тією самою.

Микола Маломуж, колишній голова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії України