Історики заявили про революційне відкриття: фундаментальний документ, на якому будувалася популярна теорія походження й швидкого поширення Чорної смерті, виявився художнім текстом.
Нове дослідження, опубліковане у Journal of Arabic and Islamic Studies, ставить під сумнів багатовікове уявлення про те, що чума блискавично пройшла шлях від Китаю до Європи менш ніж за десятиліття.
Міф, що став "фактом"
Ключовим джерелом для цієї теорії була макама XIV століття — римована прозова розповідь сирійського автора Ібн аль-Варді. Попри свій художній стиль, макама століттями трактувалася як історичний опис, що нібито фіксував рух хвороби Азією.
Однак науковці виявили, що текст ніколи не створювався як хроніка. Це була алегорія — літературний твір, покликаний передати страх і моральні переживання епохи, а не маршрут поширення пандемії. Помилка інтерпретації сталася ще в середньовіччі, а згодом її успадкували європейські дослідники.
Один вигаданий сюжет — глобальні наслідки
На основі маками сформувався так званий "наратив швидкого транзиту": версія, за якої Yersinia pestis подолала шлях із Центральної Азії до Чорного моря менш ніж за 10 років. Навіть сучасні генетичні дослідження, що підтвердили центральноазіатське походження збудника, несвідомо спиралися на цю хронологію — хоча вона була взята з віршованої метафори.
Дослідники зазначають, що Ібн аль-Варді був не єдиним. Інші автори того часу — ас-Сафаді та аль-Макризі — також описували чуму художніми образами: як мандрівника, гостя чи караючу силу. Згодом ці образи були помилково трактовані як реальні географічні дані.
Що змінює нове відкриття
Науковці наголошують: відкриття не ставить під сумнів сам факт пандемії чи масштаб її жертв (у Європі загинуло 30–50% населення). Але воно кардинально змінює уявлення про темпи та механізми її поширення.
Також дослідження повертає маками до їхнього справжнього значення — як культурних свідчень про те, як люди переживали трагедію. Науковці порівнюють їх із сучасною реакцією суспільства на COVID-19, де з’являлися власні міфи, символічні інтерпретації та способи психологічної адаптації.
Як підкреслюють автори, ця історія — важливе нагадування про те, наскільки небезпечно сприймати художню метафору як факт і як легко наукові моделі можуть піти хибним шляхом через одну-єдину помилку інтерпретації.
