20 травня 2024 року спливає п’ять років з дня інавгурації президента України Володимира Зеленського. Для російських спецслужб ця дата має особливе значення. Щонайменше з листопада минулого року проти України розгорнуто агресивну дезінформаційну кампанію, покликану дестабілізувати центральну владу.
Центральна ідея, яку ворог намагається навіяти українцям, полягає в тому, що по завершенні п’ятирічної каденції президент України втратить свою легітимність і перетвориться на "узурпатора". У травні 2024 року зусилля російської пропаганди досягли піку: не маючи сил досягти стратегічних успіхів на фронті, Москва прагне посіяти хаос в тилу.
Ще одна мета ворога – посіяти сумніви у легітимності українського керівництва із наближенням Глобального саміту миру, який відбудеться 15-16 червня у Швейцарії. Значення цієї події для України важко переоцінити: саме там буде обговорюватись формула справедливого миру, запропонована Зеленським. Через це Москва вже зараз докладає великих зусиль, аби знеохотити якомога більше держав брати участь у саміті, а решту налаштувати скептично щодо пропозицій Києва. Тому згадана дезінформаційна кампанія ведеться не лише в Україні, але й у багатьох країнах світу.
За своїм змістом дана кампанія є багаторівневою. Псевдоаргументи юридичного характеру виглядають найбільш вразливими, адже всі крапки над "і" вже давно розставлені: відтермінування президентських виборів і подовження повноважень Зеленського дозволені чинним законодавством і не суперечать Конституції України.
Не суперечать вони й здоровому глузду, адже загальнонаціональне голосування коштувало б понад 5 млрд грн, а ці гроші зараз набагато потрібніші у оборонній галузі. Та й як організувати безпечну процедуру виборів в умовах постійної загрози масованих обстрілів?
Насправді дата інавгурації – лише формальний привід для того, щоб сфокусувати суспільне невдоволення на особі президента. Над тим, щоб таке невдоволення роздмухати, російська пропаганда працює дуже наполегливо. Аналіз основних меседжів та наративних треків, які Москва "розганяє" у нашому інформаційному просторі, показує наступну картину:
По-перше, ворог спекулює на обмеженнях воєнного часу, намагаючись представити їх як ознаки "диктатури": мовляв, українці хотіли до Європи, а потрапили до Північної Кореї, де "узурпатор" свавільно "заборонив вибори". Цільова аудиторія таких цинічних маніпуляцій – ті, для кого демократія є незаперечною цінністю.
По-друге, ворог спекулює патріотичними почуттями, намагаючись представити Зеленського як "зрадника" або "неспроможного президента", не здатного привести Україну до перемоги. Для аудиторії, яка, навпаки, відчуває втому від війни, у пропаганди є протилежний набір меседжів: мовляв, Зеленський готовий воювати "до останнього українця" заради власних "наполеонівських амбіцій".
По-третє, Москва з усіх сил прагне зіпсувати особистий імідж Зеленського, аби сформувати у суспільства стійке особисте несприйняття президента. Цій меті слугують фейки про те, що Зеленський, мовляв, бреше власному народу, що він наркоман, що його родина збагачується на війні тощо. Цій меті слугують також вульгарні карикатури, змонтовані фото, перекручені цитати, діпфейки, які російська пропаганда виготовляє у промислових масштабах.
Звичайно, зі сторони це виглядає абсурдно: з чого б це окупант так переймається станом української демократії, долею держави і особистими якостями нашого президента? Але недооцінювати ворога небезпечно. Часи, коли російські боти писали про "пекельні борошна" і викликали лише сміх, давно пройшли. Зараз російські спецслужби камуфлюють пропаганду під "голос народу", користуючись усіма можливостями, які надають сучасні технології.
Втім, своєї мети Москва не досягне. Попри скрутні обставини воєнного часу, українське суспільство не втратило здорового глузду. Його неможливо змусити повірити в те, що головний ворог українців знаходиться на Банковій, а не у Кремлі.
Крім того, пропагандистські зусилля Росії наштовхуються на ефективний опір з боку інституцій, які займаються відбиттям інформаційних атак. Тому 20 травня буде для росіян черговим днем розчарування: ніякого "народного бунту у Києві" вони не побачать ані тоді, ані після. Що ж стосується міжнародної площини, саміт у Швейцарії все одно відбудеться і стане кроком до справедливого миру, хай би що про це думали у Москві.
Цей матеріал підготовлено в рамках "Всеохопної інформаційно-просвітницької кампанії з протидії дезінформації", що впроваджується УНІАН та SmartAngel у співпраці з експертними організаціями за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю редакції і не обов'язково відображає позицію ЄС.
Максим Віхров, аналітик Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
