Російський диктатор Володимир Путін доручив міністру оборони РФ Сергію Шойгу ввести режим припинення вогню з 12:00 6 січня до 00:00 7 січня.

Цікавий нюанс в тому, що Путін оголосив про перемир'я після переговорів з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом. Власне кажучи, це турецький лідер подзвонив Путіну з пропозицією припинити вогонь в односторонньому порядку.

Ердоган в даній ситуації виступає основним переговірником, зацікавленим у створенні образу "миротворця" (в першу чергу, перед президентськими виборами в Туреччині). Він явно розраховує, що до літа йому вдасться посадити Путіна і Зеленського за стіл переговорів.

А ось Путіну такий крок, по-перше, дозволив послати сигнал не західним державам. Тобто, країни Близького Сходу, що зайняли нейтральну позицію - Індія і Китай - черговий раз почують про готовність Росії до перемир'я. Що Росія, мовляв, готова припинити вогонь, а от Україна, як бачите, ні, і навіть у таке "святе свято". Справа в тому, що Близькому Сходу, де релігійний фактор має досить істотне значення, така постановка питання буде яскраво сприйнята. У ЗМІ цих країн можна буде вигідно для Росії "продати" таку позицію. Крім того, ми зможемо спостерігати ситуацію, коли в міжнародних медіа будуть створені вигідні Путіну меседжі про незгоду України йти на перемир'я.

Хоча незгода України була абсолютно очікуваною. Адже всі ми пам'ятаємо "великодні", "хлібні" і десятки інших перемир'їв в 2014-2021 роках, порушених Росією. Більш того, пам'ятаємо іловайське "припинення вогню", яке закінчилося котлом.

Мета всіх згаданих перемир'їв з боку Росії полягала лише в тому, щоб отримати перепочинок, перегрупуватися, знайти слабкі місця в українських позиціях і завдати удару. Безсумнівно, таку мету росіяни переслідують і сьогодні.

По-друге, Путін послав сигнал і внутрішній аудиторії. Його пропозицію варто розглядати як перший крок до заморожування конфлікту за прикладом 2015-го року. Тобто, він говорить про готовність до початку переговорів і підписання умовного "Мінська-3".  Так би мовити, перший пробний крок.

Ще один важливий момент в цьому контексті полягає в тому, що російська пропаганда активно поширювала тезу про поїздку Путіна в Донецьк. Природно, Путін нікуди не збирався їхати і не поїде. Але на тлі поїздок українського президента Володимира Зеленського на передову під час активних бойових дій, абсолютна відсутність візитів на окуповані території сильно б'ють по іміджу Путіна.

Цю проблему для Путіна також допоможе вирішити незгода України піти на запропоноване ним "різдвяне перемир'я". Мовляв, Путін збирався в Донецьк, але "українська хунта" знову не дозволила, продовживши обстріли.

Крім того, сьогодні прозвучала інформація про можливі диверсії і навіть наміри росіян підірвати деякі храми. Враховуючи минуле Путіна в КДБ, та й всі його методи ведення війни проти України, такий варіант цілком допустимий. Така ситуація також створить потужний ефект, який РФ зможе вигідно для себе "продати" в ЗМІ як на зовнішній, так і на внутрішній арені. Якщо під час богослужінь відбудуться вибухи в кількох храмах, Росія спробує звинуватити Україну у власних терактах. При цьому в ЗМІ РФ це обставлять як черговий фейк про те, що Росія, нібито, "воює з терористичним режимом". Мовляв, для України немає нічого святого. Пам'ятаючи про те як вибухали багатоповерхові будинки на Каширці і в Волгодонську для приходу Путіна до влади, в подібні сценарії Росії, з кількома десятками жертв для пропагандистського ефекту, нескладно повірити. Ця версія заслуговує на увагу і в контексті того, що обидві сторони сьогодні готуються до активних бойових дій. Більш того, в РФ зараз готується нова хвиля мобілізації. Таким чином, така операція під фальшивим прапором вигідна РФ для згуртування росіян.

Але найголовніше, що Путін посилає сигнал США і ЄС про готовність сідати за стіл переговорів. Це має значення, особливо в світлі новин про передачу Україні бронетранспортерів Францією і Patriot Німеччиною, а також оголошення нового пакету допомоги США. 

Максим Ялі, кандидат політичних наук, професор Національного авіаційного університету, член-кореспондент Академії політичних наук України