Сучасна політика дедалі частіше стає битвою за правду. Дональд Трамп не втрачає жодної можливості звинуватити ЗМІ у пропагуванні «фейкових новин». Критики ж президента США у відповідь наголошують, що він сам постійно бреше. Минулого тижня Washington Post підрахувало, що американський лідер за 558 днів збрехав 4229 разів.
Роль Google і Facebook у поширенні «фейкових новин» додало істеричності дебатам. Занепокоєння через соціальні мережі посилюють фальшиве враження, що битва за правду стала унікальним явищем сучасної політики. Але насправді світ вже неодноразово зіштовхувався з цим викликом.
Читайте такожЄврокомісія вимагає від соцмереж боротися з фейковими новинами
Про це на сторінках Financial Times пише оглядач Гідеон Рахман. Нинішня популярність антиутопії Джорджа Оруела «1984» чи есе Ганни Арентдт «Брехня в політиці» підкреслює те, що людство вже мало проблеми з правдою. Соціальні мережі створили нові інструменти, але вони не змінили суть битви.
Ті, хто боїться, що Білий дім Дональда Трампа, Кремль Володимира Путіна чи Компартія Си Цзиньпіна доб’ються успіху у створенні нової політики, в якій брехня візьме гору над правдою, може знайти заспокоєння у історії 20-го століття. Режими, засновані на брехні, неухильно зазнавали краху, тому що реальність обов’язково викривала їх. Багато істориків, які досліджують Німеччину в часи правління Адольфа Гітлера, більше не зображають нацистський режим як безжально ефективний. Натомість вони наголошують на неефективності і слабкості, які походили від потреби підживлювати брехню фюрера, який відкидав незручні факти як «фейкові новини» чи «свідчення зради». Фатальна слабкість системи СРСР була ще більш яскравим прикладом провалу боротьби режиму проти правди.
Читайте такожУчені: боротьба Facebook з фейковими новинами може принести більше шкоди, ніж користі
В 1974 році в есе «Жити не брехнею» російський новеліст і дисидент Олександр Солженіцин стверджував, що «брехня стала глибоко вбудованою в державу систему, ставши життєво важливою сполучною ланкою, яка тримає все в купі». Коли через десятиліття після того лідер СРСР Михайло Горбачов спробував запровадити так звану «гласность» система почала руйнуватися. Як зауважував письменник Аркадій Островський: «Крах Радянського Союзу був неминучий через крах брехні». Прірва між брехнею пропаганди радянської системи і життям простих людей стала надто великою, щоб лишатися стійкою.
Щось подібне, швидше за все, станеться з нинішніми політичними системами, які покладаються на брехню. Їм теж доведеться зіштовхнутися з жорстокою перевіркою реальності. Порівняння з Третім рейхом чи Радянським Союзом може й не заспокоїть нікого, зважаючи на кошмарні злочини, які вони скоїли, перш ніж розвалитися. Маючи контроль над пресою, системою правосуддя і апаратом терору, тоталітарним режимам вдавалося досить довго придушувати правду. В демократичних країнах спроба вести політику за допомогою брехні приречена на провал значно швидше. Автор наводить Brexit як приклад такого провалу. Адже британцям знадобилося не багато часу, щоб зрозуміти, що їх ошукали і переваг від виходу з ЄС не буде.
