Російська атака проти українських кораблів у Керченській протоці відродила старе питання міжнародної політики: чи може прибережна країна володіти морем?
Згідно з міжнародним законом, відповідь: «Ні!». Авторитарні ж країни, такі як Росія і Китай, кажуть: «Так!». Чия точка зору візьме гору буде залежати від того, чи морські держави об’єднають свої зусилля, щоб дати відсіч Москві і Пекіну, пише на сторінках Foreign Policy голова морської стратегії Коледжу військово-морських сил США Джеймс Холмс.
Він нагадує, що Росія відкрила вогонь по трьом українським суднам, а потім захопила їх разом з екіпажами. Українських моряків кинули за ґрати і готуються судити. Ці події стали кульмінацією все більш провокативної політики Москви. Останніми місяцями вона поводилася в Керченській протоці так, ніби це її прикордонний пропускний пункт. Російські військові вимагали від українських кораблів, щоб вони отримували дозвіл на проходження через протоку. Україна відкидає російські посягання на право регулювати прохід. Однак, Росія підняла ставки, тому що вона може.
Читайте такожThe Guardian: Найбільша загроза для Європи - це війна в Україні, а не Brexit
Після того, як її армія окупувала український Крим, російські прикордонних фактично взяли під контроль обидва узбережжя в протоці. Також автор зауважує, що Кремль своєю новою поведінкою порушив двосторонню угоду від 2003 року, згідно з якою Керченська протока і Азовське море визначаються як «історично внутрішні води РФ і України». Документ гарантував кораблям обох країн вільно пересуватися в акваторії. При цьому, російський і український уряд зобов’язувалися провести переговори про визначення межі їхнього контролю. Але цього так і не сталося.
Аналіз останніх конфліктів у морі може вказати на зв’язок між подіями в Керченській протоці і російською війною проти України на Донбасі. Блокада протоки робить Азовське море російським озером. Російські ВМС можуть користуватися акваторією, а українські – ні. Іншими словами, російський військовий флот має тепер розкішну можливість проектувати свою силу на узбережжі. Автор нагадує, як в 1991 році міжнародна коаліція на чолі зі США розправилася з флотом режиму Саддама Хусейна в Іраку. Потопивши більшість кораблів і загнавши в глухий кут те, що лишилося, коаліція змогла розгорнути військові поставки через море і розбити прибережні іракські цілі за допомогою ракет і літаків з прибережної акваторії. Холмс наполягає, що знає це напевне, адже сам «допоміг потопити іракський флот».
Однак, у Москви, вірогідно, більш амбітні плани. Контроль над Керченською протокою допоможе Володимиру Путіну і його уряду підірвати світовий юридичних порядок в морях, який був створений США. Так само, лідер Китаю Си Цзиньпін порушує свободу пересування в Південно-Китайському морі. Пекін і Москва домагаються права визначати, що відбувається у водах, які вважаються міжнародними. Вони вдаються до грубої військової сили, щоб зміцнити свої претензії, і при цьому розраховують на те, що міжнародні суперники не зможуть чи не хочуть ефективно відповідати на ці провокації.
Читайте такожPolitico: Росія відриває новий шматок від України, а Європа мовчки дивиться
В довгостроковій перспективі Росія може сподіватися на те, що вона залякає Україну і змусить її визнати фактичний російський суверенітет над Азовським морем. Рівно так само, як Китай залякав Філіппіни і намагається змусити В’єтнам погодитися з китайськими морськими посяганнями. Все це відбулося всупереч міжнародного судового рішення від 2016 року, згідно з яким китайське захоплення частини філіппінської виключної економічної зони визнавалося незаконним.
Суверенітет лежить в серці цих конфліктів. Навіть студенти в університетах знають, що під суверенітетом прийнято вважати монопольне право законно застосовувати силу в межах ліній на карті, які називаються кордонами. Монополія уряду на застосування сили змушує всіх дотримуватися законів, правил регуляції тощо. В традиційному розумінні морського закону, закріпленому Конвенцією ООН про закон морів від 1982 року, суверенітет країн розповсюджується лише на суходіл і «територіальних вод» вздовж 12 морських миль від берега. Схоже, що ні Росія, ні Китай не збираються дотримуватися цієї доктрини. Вони, здається, вважають, що можуть змінити всі визначення і закріпити акваторії в статусі національної території.
Читайте такожNational Interest: Берегова охорона Росії стала новими "зеленими чоловічками" Кремля
Якщо їм це вдасться, політики у Пекіні і Москві будуть самі встановлювати правила для торговельних і військових суден. Особливо вони докладуть зусиль для обмеження чужої військової присутності у цілих морях. Китай наполягає не «незаперечному суверенітеті» над більшою частиною Південно-Китайського моря, заявляючи, що китайські мореплавці користувалися цими водами «з незапам’ятних часів». Конвенція ООН жорстко забороняє такі історичні посягання. Росія ж намагається провернути щось подібне з Азовським морем.
Якщо сильні прибережні держави незаконно посягають на акваторії й ніхто їм не протистоїть у цьому, під питанням опиняється саме існування свободи пересування в морі. Морське право таким чином повністю скасовується там, де сильна країна має велику військову присутність.
