22 травня 1944 року 37-річний доброволець СС у концтаборі «Аушвіц» Пауль Рідель підписав так звану «розписку про зобов’язання». В пункті №2 документу вказано: «Я зобов’язуюcь зберігати в повній таємниці всі заходи, які були проведені під час евакуації євреїв, в тому числі від моїх товаришів».
А наступний пункт вимагав від підписанта використати «всі особисті якості і можливості працездатності для швидкого і негайного виконання цих заходів». Численні солдати СС, які скоювали злочини в «Аушвіці», підписали такі розписки, пише Die Welt.
Читайте такожУ Польщі опублікували дані понад 8 тисяч співробітників концтабору Аушвіц в Освенцимі
Наприклад, поряд з Ріделем подібний документ підписали есесівці Август Білеш і Оскар Зібенайхер. В травні і червні нацистські табори смерті набрали найбільш жорстокий і кривавий темп своєї «роботи». В період з 18 травня до 11 червня 1944 року сили СС вивезли в «Аушвіц» 437 тисяч угорських євреїв, з яких 320-370 тисяч були знищені в газових камерах одразу ж після прибуття. В таборі смерті бракувало рук. Тому комендатура «Аушвіца» викликала для скоєння масових убивств всіх доступних бійців СС. Рідель, Зібенайхер і Білеш проводили відбір і масове знищення в’язнів. До того вони виконували й інші завдання в таборі смерті. Але з цього моменту вони були напряму причетні до втілення Голокосту.
Але після 1945 року троє колишніх есесівців змогли спокійно жити в соціалістичний НДР. Дев’ятий відділ «Штазі», який відповідав за розслідування нацистських злочинів, вів проти них справи. Але соціалістичний режим так їх і не покарав. Зокрема, Білеш зміг уникнути покарання, тому що погодився стати шпигуном «Штазі». Всі ці деталі переховування злочинців Голокосту в НДР задокументував німецький історик Генрі Ляйде.
Він стверджує, що в соціалістичній Німеччині єдиним критерієм, який був вирішальним у питанні обвинувачень, було те, чи був готовий злочинець безумовно підпорядковуватися комуністичній владі.
Читайте такожВ архівах Штазі знайшли службове посвідчення Путіна (фото)
Щоправда, якщо злочини були надто жорстокими, щоб на них закривати очі, у «Штазі» все ж реагували. Приміром, так сталося у випадку з Гансом Анхальтом. Після 1945 року він спокійно жив у Тюрінгії і працював трактористом. Лише в 1951 році влада НДР вперше звернула увагу на те, що, будучи солдатом СС, Анхальт «вибивав в’язням золоті зуби» в Аушвіці. Але ще 10 років нацистського злочинця не чіпали. Проти нього висунули звинувачення лише в жовтні 1961-го.
«Під час моєї служби в концтаборі Аушвіц я не скоював злочинів. Принаймні, я не вважаю, що розстріл, вбивство, побиття і знущання над в’язнями концтабору Аушвіц – це злочини», - стверджував Анхальт на допиті 21 серпня 1963 року.
Його засудили до довічного ув’язнення. Але в НДР справа проти нього розглядалася дуже тихо і конфіденційно. Причина в тому, що соціалістичний режим якраз вів масштабну пропаганду проти ФРН, виставляючи демократичний захід як «фашистську» державу. Той факт, що на соціалістичному сході жили злочинці «Аушвіца», був не на руку режиму. Всього за період з 1949 до 1990 року в НДР було винесено лише 15 вироків злочинцям табору смерті. В двох випадках були виконані смертні вироки, трьох колишніх нацистів засудили до довічного ув’язнення, а решта були помилувані.
