Росія намагається використати собі на користь безладні дії президента США Дональда Трампа і його адміністрації у новій кризі з Іраном, щоб розширити свій вплив на Близькому Сході. Зараз Москва і Тегеран – близькі союзники. Але підтримувати це об’єднання сил в довгостроковій перспективі їм буде дуже не просто.
Про це пише Foreign Policy, нагадуючи, що Трамп посилав Ірану дуже змішані сигнали впродовж останніх тижнів. Нова криза почалася з того, що радник з національної безпеки Джон Болтон 5 травня оголосив, що Вашингтон відправить авіаносець у Перську затоку. А потім ще через п’ять днів Пентагон заявив про розгортання ракет Patriot. 19 травня після того, як лояльна до Ірану група бойовиків обстріляла посольство США в Багдаді, Трамп написав у Twitter: « Якщо Іран хоче битися, це буде офіційний кінець Ірану».
Через п’ять днів після того Трамп оголосив про плани відправити винищувачі й 1,5 тисячі солдатів на Близький Схід. Втрім, він також зайняв і більш примирливий тон в риториці.
«Не думаю, що зараз Іран хоче вступати в сутичку. Я впевнений, що вони не хочуть битися з нами», - сказав він.
Читайте такожBusiness Insider: США буде нелегко перемогти у війні з Іраном
27 травня президент США висловив підтримку прем’єр-міністру Японії Сіндзо Абе, який запропонував посередництво на переговорах з Тегераном. Іранські чиновники сумніваються у щирості намірів Трампа.
У Росії вважають, що суміш таких грубих погроз і пропозицій почати переговори ще більше дискредитує іранську політику адміністрації у Вашингтоні. Це надасть російській політиці щодо Тегерана в кращого вигляду. Близький союзник Володимира Путіна і депутат вищої палати російського парламенту Олексій Пушков сказав виданню, що Росія збудувала «тривалий альянс» з Іраном. І що Кремль, звісно, буде співпрацювати з країнами, які зіштовхнулися з тиском з боку уряду США. Він назвав російсько-іранські відносини «партнерством, яке може перерости у стратегічну спіпрацю».
Росія виставляє себе як менш інтервенціоністська сила на Близькому Сході. У Москви є інтереси в регіоні й вона вимагає їх поважати. Тому вона хоче, щоб потік нафти й газу на російський ринок продовжувався і щоб екстремістські політичні течії в регіоні присікалися, щоб вони не поширювалися на територію РФ. Також Москва захищає свої військові бази. Що означають «російські національні інтереси» на практиці, добре видно в Сирії.
Читайте такожWashington Post: США й Іран опинилися за крок до війни
У 2015 році Росія відправила військову авіацію і сухопутні сили в близькосхідну країну нібито для боротьби з тероризмом. Росія й Іран дійсно провели атаки проти «Ісламської держави» і «Аль-Каїди». Але вони також влаштували криваву війну проти опозиційних сил Сирії, які добивалися повалення режиму Башара Асада. Москва і Тегеран хотіли б займатися розробкою нафтових і газових покладів на півночі країни. Однак, ця територія зараз під контролем курдів, яких підтримують США.
У 2017 році Сирія погодилася розширити російську військово-морську базу і збудувати нову базу ВПС РФ на своїй території. Відповідна угода на 49 років також допускає продовження присутності російських військ у Сирії на 25 років. Також Асад погодився поставити підпис на гарантіях, які забороняють судити росіян у сирійських судах. Військові бази дають Росії постійну присутність в можливість проектувати силу на Близькому Сході. А це означає, що вона буде підтримувати своїх союзників – Тегеран і Дамаск.
Росія посилила свій вплив у регіоні ще й завдяки підтримці ядерної угоди з Іраном від 2015 року, яка дозволяє виробляти ядерне паливо, але встановлює строгі перевірки, щоб Тегеран не почав будувати зброю. Рада безпеки ООН ратифікувала цю угоду. Але Трамп в односторонньому порядку вийшов з неї рік тому.
Читайте такожСаудівська Аравія закликає провести саміт через конфлікт з Іраном - ЗМІ
Хоч Москва у своїй риториці критикує американські економічні санкції проти Ірану, вона нічого не робить для посилення торгівлі чи інвестування, які б пом’якшили американський тиск на Тегеран. Санкції США сильно обмежили міжнародні банківські операції з Іраном. Тож торгувати дійсно складно. Але Китай, попри всі ці проблеми, зміг наростити двосторонню торгівлю з Іраном до 33 мільярдів доларів на рік. І цей час Росія може похвалитися лише показником на рівні 2 мільярдів.
Росія знає, що в Ірану зараз немає військової ядерної програми. Але вона добре розуміє, що з ядерним арсеналом він буде більш рішуче змагатися з Кремлем за вплив на Близькому Сході. Іранські чиновники теж не дуже довіряють Росії. Лідери «Ісламської революції» 1979 року наполягають, що їхня країна «не буде союзником ні Заходу, ні Сходу». Їм не подобається ані «американський імперіалізм», ані радянський комунізм. Антирадянські настрої серед населення і деяких лідерів Ірану тепер скеровані проти Росії.
Читайте такожНімеччина закликала не допустити збройних сутичок США та Ірану
Також у Кремля і Тегерана протилежні погляди на Ізраїль і його роль в Сирії. Тель-Авів часто бомбить цілі на сирійській території, які належать «Хезболлі» чи «Корпусу вартових іранської ісламської революції». Але при цьому, ізраїльські літаки не чіпають російські бази. Навряд чи таке мовчазне порозуміння між Росією й Ізраїлем подобається Ірану.
Разом з тим, якщо США продовжать свою агресивну і хаотичну політику на Близькому Сході, Іран і Росія залишаться союзниками. Тому що їм буде легко визначити спільного ворога. Адміністрація Трампа думає, що вона ізолює Тегеран за допомогою жорстких економічних санкцій і військових погроз. Але насправді ефект може бути абсолютно протилежним.
