У листопаді Володимир Путін запросив у Кремль відносно новий орган для обговорення старої теми: статус російської мови у світі. Рада з питань російської мови, заснована в 2014 році, зібралася у Катеринському залі. І через лічені хвилини розмови зустріч стала схожою на кризове засідання.
Від самого початку президент Росії почав говорити про «війну проти російської мови», яку нібито ведуть запеклі русофоби, «агресивні націоналісти» й навіть деякі уряди. І все це спроби «виштовхати російську мову на периферію», - пише Süddeutsche Zeitung. Він не згадував напряму жодні імена чи країни. Але можна легко уявити, що Путін мав на увазі Україну, країни Балтії й Грузію.
Читайте такожForeign Policy: Путін мріє стати імператором, але Росія – не імперська сила
Верховна Рада ухвалила закон про мови, націлений зміцнити позицію української, яка лишається єдиною державною в країні. До 2020 року в старших класах шкіл навчання українською мовою повинне стати обов’язковим. У Латвії нещодавня освітня реформа спричинила невдоволення російськомовного населення. З 2021 року старші класи теж будуть навчатися виключно латвійською мовою. Тбілісі теж бореться з повсюдною російською мовою. В столиці Грузії збиралися відкрити новий центр російської мови й культури. Але після протестів цю ідею відклали.
Боротьба за вплив, розмежування й суверенітет здавна вели за допомогою мови. А сьогодні це ще відбувається більш інтенсивно. Не останню зіграв роль факт, що відносини між Росією й її сусідами загострилися після анексії Криму в 2014 році. Того ж року Москва створила Раду з питань російської мови. Її офіційним завданням став «розвиток, захист й підтримка російської мови». На зустрічі в Катеринському залі голова ради підтримав воєнну риторику Путіна. Мову можна розглядати як «потужну й доступну зброю», - сказав Володимир Толстой, нащадок видатного автора «Війни і миру». Путін, ніби чекаючи цих слів, перейшов на заспокійливий тон: «Давайте не використовувати такі слова. Чому? Тому що якщо це зброя, тоді й поводитися з нею потрібно належним чином».
Читайте такожPolitico: Естонія зближується з Росією, озираючись на Україну
«Безумовно, в певному сенсі це інструмент, м’яка сила. Гадаю, цього достатньо», - сказав Путін.
Süddeutsche Zeitung пише, що близько 258 мільйонів людей розмовляє російською мовою, згідно з даними сайту Ethnologue, який веде каталог мов. З них 145 мільйонів живуть в Росії. Після розпаду СРСР російська мова залишилася й за межами російських кордонів. І не лише в країнах Балтії чи, приміром, Україні, де президент Володимир Зеленський вважає російську рідною мовою, але все одно переконаний в необхідності розвивати українську. Держави, які більш дружні до Москви, теж повертаються до своїх лінгвістичних джерел. Азербайджан, Узбекистан й Туркменістан вже змінили свою абетку з кирилиці на латинку. Найбільша країна Центральної Азії Казахстан зараз в процесі переходу. До 2025 року всі газети, підручники, документи, вуличні знаки й реклама повинні бути написані лише латинкою. Деякі казахські письменники, які виросли в СРСР, говорять про страх втратити літературну класику через підрив російської мови.
Для національних мов це означає ренесанс після російського домінування впродовж десятиліть. Також в Білорусі, яка стала традиційно найближчим союзником Росії, можна відчути невеликі зміни як вираження нової національної ідентичності. Білоруська мова більше не вважається проявом повстання проти уряду. Держава тепер підтримує національну мову. А в мінських книгарнях з’явилися переклади Томаса Манна і Патріка Зюскінда білоруською мовою. Кілька років тому щось подібне здавалося неможливим. Разом з ним, в усіх цих країнах російська мова досі у вигідному положенні через історію СРСР. Зрештою, до1991 року всі вони були частиною однієї країни з російською мовою в статусі єдиної державної.
Читайте такожВ ЮНЕСКО підрахували, скільки у світі корінних мов
Видання пише, що через минуле великої різниці між, скажімо, латвійською й українською версіями російської мови майже немає. А невеликі відступи від літературної мови помічають, обговорюють й часом політизують. Як приклад видання наводить суперечку щодо правильності вживання виразу «на Украине», якому віддає перевагу Москва. Київ вимагає вживання форми «в Украине». Різниця між ними полягає у поглядах мовця на відносини між Україною й Росією. Цей приклад також свідчить про те, що російську мову не можна вважати проявом симпатії до російської політики. Вона об’єднує людей іншим способом. Зрештою, досі нею можна скористатися в Ризі, Єревані, Кишиневі, Києві, Ашхабаді, Нурсултані чи Тбілісі.
Але з точки зору російських націоналістів, будь-хто, для кого російська мова рідна, теж росіянин, принаймні, якщо цей надуманий «статус» корисний для Москви. Саме тому так званий «русский мир» Путіна значно більший, ніж сама РФ. На засідання Ради з питань російської мови Путін говорив, що державна мова Росії важлива для кожного громадянина, «наших співвітчизників й мільйонів людей» по всьому світу, які говорять російською. І саме тому скорочення тих, хто користується цією мовою, така політична проблема для Москви. Кілька днів тому російський сайт РБК цитував дослідження Міністерства освіти РФ про те, що кількість людей, які обирають російську як другу мову для вивчення, скоротилася вдвічі з початку 1990-х років. За межами пострадянських країн 20 мільйонів людей раніше обирали російську мову, а тепер лише мільйон. Особливо це стосується Східної Європи й Балкан, де розмовляють слов’янськими мовами.
Такі зміни Москва вже давно помітила. Ще в 2002 році голова МЗС Ігор Іванов говорив, що «простір, на якому розмовляють російською, стане дедалі меншим». Й бажання Кремля зупинити цю тенденцію через «Фонд русского мира» досі не вдалося втілити. Російськомовні телевізійні шоу, які приваблюють глядачів у Молдові й Вірменії більше, ніж місцеві програми, теж не дуже впливають на тренд. Але якщо російською мовою все менше розмовляють в Азії й Східній Європі, її дедалі більше в Мюнхені й Маямі. Це відбувається через еміграцію етнічних росіян.
