8 травня 1945 року було переповнене ейфорією і прагненням збудувати більш чесне суспільство після закінчення Другої світової війни. Сьогодні, коли Європа охоплена пандемією коронавірусу, паралелі шокують.
Про це на сторінках The Guardian пише Джоан Беквелл. Вона пригадує, що світ, в якому вона зростала, був завжди обмежений війною.
"Мені було п'ять років, коли вона почалася. І це було все, що я знала. Було багато правил. Світ був чорний. Жодних проблисків світла через штори. Жодних вогнів на вулицях, вітрини чи крихітних смолоскипів, щоб можна було знайти свій шлях. Просто повна темнота, щоб бомбардувальники не побачили", - пригадує Беквелл.
Читайте такожСвіт відзначає річницю закінчення Другої світової війни (фоторепортаж)
Але бомбардувальники все одно прилітали, змушуючи небо світитися від пожеж у Манчестері. Автор пригадує, як батько хапав її з ліжка в темноті, й ніс ховатися у підземному сховищі серед сирої землі й павуків.
"Коли я стала старшою, ми гралися в хованки від німців у пшеничних полях й обмінювалися шматками шрапнелі. Ми знали про таємничі стурбовані розмови дорослих. Рушниця мого батька, який був членом добровольчих сил оборони, стояла у вітальні", - пише Беквелл.
А потім раптом у травні 1945 року стався "вибух світла". Воно яскраво світило скрізь. Було багато хвилювання, сміху й радості. Все стало дозволеним. "Все" закінчилося. Навіть вчителі розслабилися і теж сміялися. Велика смертельна хмара загрози зникла. З пісні Джуді Герланд ми знали, що "десь там за райдугою небо блакитне, а мрії, які ти наважуєшся плекати, справді збуваються". І вони справді збувалися. Це був момент "за веселкою".
Автор пригадує, як кожного ранку їздила в школу і назад на скрипучому трамваї зі свого села в задимлений промисловий Стокпорт. Але День перемоги був іншим. Корпоративний трамвай був заповнений вогнями на кожній поверхні, виблискуючи, мов карета Попелюшки. Коли темніло, трамвай тарахкотів на колії через радісні натовпи. Всі збиралися на станції: сім’ї, власники крамниць, вчителі, лікарі. Навіть священик.
"Вперше мені дозволили вештатися з друзями. Раптом вся молодь взялася за руки, бігаючи навколо трамвая, стрибаючи й танцюючи навколо нього цілу ніч. Так, світ більше ніколи не буде таким, як раніше. Буде майбутнє без війни, без бомбардувань, нормування, страху, шкоди й смерті", - пише автор.
"Сьогодні, через 75 років після того, я запитую себе: чи буде так, коли коронавірус здолають? Наше звільнення, коли воно настане, буде повільним, під пильним наглядом вчених, зважених й інколи незграбних. Але хоч ми й не можемо розраховувати на миттєву ейфорію, є й багато паралелей", - додає Беквелл.
На її думку, війна навчила людей багатьом речам: відчуттю дружби, спільним цінностям, винахідливості. Люди вирощували самі фрукти й овочі, заводили курей. Звісно, був чорний ринок. Дрібна злочинність процвітала, а багаті вечеряли в Дорчастері. Всі інші брали з собою продуктові талони, вирушаючи у відпустку. Але всі знали, що колись це скінчиться. І світ зміниться.
Перш за все, люди цінували силу держави в організації всього на користь кожного. Говорили, що навіть королівська сім'я Великої Британії обмежила використання води для ванни відповідно до загальних рекомендацій. Набір працівників для служб і заводів, управління транспортом на дорогах і в портах - це все було частиною війни. "Ти хіба не знаєш, що триває війна?" - це була хороша відповідь на скарги будь-кого.
Але було і ще дещо. В роки перед війною була Велика депресія й страждання серед робітничого класу. Сьогодні ми знаємо про шкоду, яку завдали заходи жорсткої ощадливості життю найбідніших людей, а тому і всім іншим. Як і в кінці війни, так і після пандемії з'являється ще не сформульоване, але добре зрозуміле всім усвідомлення того, що повертатися до старих порядків не можна. Є прагнення зробити речі кращими.
Під час Другої світової війни покращення вже були окреслені. В 1943 році Вільям Беверідж опублікував звіт, в якому критикував так званих п'ятьох гігантів: неробство, безграмотність, хвороби, убогість і нужду. Він першим використав вираз "від колиски до могили", щоб писати загальний стан речей. І його дослідження стало планом для післявоєнного добробуту.
В 1944 році Раб Батлер запропонував Закон про освіту, який повністю змінив шкільне навчання у Великій Британії, скасувавши плату за державну середню освіту. Зміни також запровадили екзамен після 11 років, який відкрив освітні можливості.
Читайте такожForeign Policy: Коронавірус назавжди змінить життя в містах
"Я, донька працівника заводу, здала успішно здала його і пішла в школу грамоти. Це все відбувалося ще тоді, коли ми билися з ворогом у Середземномор'ї й Нормандії. Це все базувалося на бажанні збудувати більш рівноправне суспільство. І був широкий консенсус, що все так і має бути", - пригадує автор.
Чи розпочнуться зміни таких же масштабів у найближчі роки? Хто складає потрібні плани зараз? Хто складе інструкцію з побудови чесного суспільства? Нерівномірне розподілення багатства як між людьми, так і між країнами, - це, напевне, головна інструкція для сучасного світового порядку. Як і COVID-19, це глобальна проблема. Борячись з однією з них, ми не можемо не скористатися моментом, щоб розібратися й з іншою. Ще одного такого шансу може й не бути.
