Психологи часто кажуть, що стилі лідерства мають глибоке особистісне коріння. До прикладу, нарцисичне лідерство розглядається як один з багатьох факторів не дуже доброго дитячого досвіду. Про це пише американський психолог Марк Треверс для Forbes.
"Цей стиль лідерства характеризується величчю, потребою в постійному захопленні, гіперчутливістю до критики і прагненням домінувати. Хоча він може сприяти харизматичності та напористості, він також може сприяти виникненню дуже небезпечних, деструктивних режимів. Особливо це стосується політичної сфери", - підкреслив фахівець.
Зокрема метою дослідження, яке опубліковане в травні 2025 року в журналі Frontiers in Psychology, було з'ясувати ранні джерела того, що називається "нарцисичним політичним лідерством". Це розглядалося на прикладах Адольфа Гітлера, Володимира Путіна і Дональда Трампа. Дослідники з'ясували, як певна дитяча динаміка може "закласти психологічне підґрунтя для стилю лідерства, одержимого владою".
"Дослідження не стверджує (і з етичних міркувань не може стверджувати), що ці чоловіки відповідають критеріям нарцисичного розладу особистості. Насправді правило Голдуотера, давній принцип, встановлений Американською психіатричною асоціацією, остаточно забороняє психіатрам ставити діагнози публічним особам, яких вони не оцінювали особисто", - зауважив Треверс.
Водночас автор дослідження Юсуф Чіфчі пояснив:
"Неможливо застосувати психологічні тести до політичних лідерів, посадити їх на кушетку Фрейда і піддати психоаналізу. Однак можна знайти детальну інформацію про дитинство і сім'ї політичних лідерів".
У своєму дослідженні він розрізнив два типи нарцисизму, а саме конструктивний та реактивний.
"Конструктивний нарцисизм є нормальним, здоровим продуктом стабільного емоційного середовища. Коли діти отримують належний рівень підтримки, викликів і схвалення, вони, як правило, виростають впевненими, життєздатними дорослими із захищеним почуттям власної гідності. Ці віхи, в результаті, породжують обґрунтовану самооцінку і здоровий стиль лідерства", - зауважив Треверс.
Водночас реактивний нарцисизм, за словами психолога, формується як відповідь на недбалий, непослідовний або жорстокий досвід з дитинства. У такому разі діти можуть створювати величний образ себе через гостру психологічну необхідність.
"Таке завищене почуття власної гідності слугує захисним механізмом: буфером проти будь-якого почуття сорому, безсилля чи нікчемності. З часом, особливо в середовищі, яке заохочує контроль і домінування, ці захисні механізми можуть закріпитися. У середовищі, де імідж, авторитет або підтвердження постійно доводять свою цінність (наприклад, у політиці), реактивний нарцисизм цілком може набути фіксованої ролі в особистості", - додав Треверс.
Тому Чіфчі виділив чотири повторювані теми розвитку у дитинстві своїх "піддослідних":
- авторитарний, караючий батько;
- поблажлива або емоційно компенсуюча мати;
- рання травма або емоційне занедбання;
- високі, нереалістичні очікування або тиск.
Тому він дослідив, як ці чинники проявилися у житті Гітлера, Путіна й Трампа та як вони, ймовірно, сформували їхні стилі лідерства.
Адольф Гітлер
"Дитинство Адольфа Гітлера було позначене емоційними дихотоміями, що викликали сильні удари батогом. Його батько, Алоїз Гітлер, був авторитарним і схильним до фізичних покарань: він вимагав абсолютного послуху і виявляв мало любові. Історичні свідчення, в тому числі й Аліси Міллер, описують сім'ю, в якій панував страх. Юного Адольфа регулярно били і суворо дисциплінували", - йдеться у матеріалі.
Водночас його мати, Клара дуже любила свого сина. Коли вона втратила трьох дітей до Адольфа, то захищала його та була емоційно залежною від нього.
"Чіфчі та багато інших психологів описують Гітлера як втілення "дитини-замінника": несвідоме завдання заповнити порожнечу, залишену померлими братами і сестрами. В очах Клари він, можливо, був дитиною, яка мала вижити, досягти успіху і спокутувати біль сім'ї", - підкреслив Треверс.
Тому, за словами психологів, таке протиставлення могло зламати почуття власної гідності Гітлера. З одного боку, батько Гітлера навчив його почуттям безсилля, страху і люті, а з іншого мати, яка показала йому, що таке велич, правота та особливість.
"Чіфчі стверджує, що саме це внутрішнє протиріччя може призвести до реактивного нарцисизму, коли крихка самооцінка підкріплюється перебільшеними фантазіями про вищість. У його приході до влади ці рани зіграли катастрофічну роль. Гітлер оточив себе підлабузниками, мав нульову толерантність до інакомислення і вимагав непохитної лояльності", - зауважив автор матеріалу.
Своїх критиків він вважав зрадниками, а під час своєї смерті він звинувачував всіх, крім себе: "Мої генерали зрадили мене".
Володимир Путін
Російський диктатор народився у 1952 році в післявоєнному Ленінграді (зараз Санкт-Петербург) та потрапив у сім'ю, яка втратила двох синів до нього.
"Його батько, поранений ветеран війни, був суворим, емоційно відстороненим і фізично жорстоким. Його мати, навпаки, була одним з небагатьох джерел тепла і комфорту. Як і у випадку з Гітлером, ця динаміка протиставлення холодного батька і турботливої матері (у поєднанні, знову ж таки, зі статусом "дитини на заміні") є основою аналізу Чіфчі", - написав Треверс.
Також відомо, що Путін ріс у бідності, а оточували його залишки війни й труднощі.
"У дорослому віці це може відображатися в його жорсткому контролі над іміджем. Путін відомий театралізованими проявами гіпермаскулінної доблесті: глибоководні занурення, полювання, верхова їзда, дзюдо, пригоди в дикій природі з голими грудьми. Чіфчі інтерпретує це як компенсаторну поведінку - спроби спроектувати домінування, якого він, можливо, глибоко прагнув у дитинстві", - наголосив психолог.
За словами Чіфчі, політичний стиль Путіна показує жорсткий контроль над ЗМІ, малу толератність до інакомислення та напористу зовнішню політику.
Дослідник вважає, що ці ознаки свідчать про реактивний нарцисизм, який побудований на емоційній незахищеності.
"Політичний стиль Путіна є прямим результатом його дивовижної психологічної хімії. Іншими словами, лідерство Путіна - це також нарцисичне політичне лідерство, і його не можна оцінювати незалежно від його батьків", - пояснив автор дослідження.
Дональд Трамп
Трампа виховували за схожими психологічними рисами. Він народився у 1946 році у Квінзі (штат Нью-Йорк) та виріс у родині, де влада та успіх були всім.
"Його батько, Фред Трамп, був дуже успішним магнатом у сфері нерухомості: вимогливим, емоційно відстороненим і надзвичайно зосередженим на досягненнях. Трамп описує його як "жорстку" людину, яка навчила його бути "вбивцею". Його мати, Мері, як повідомляється, була лагідною, але часто хворіла; це зробило її майже емоційно відсутньою під час ключових фаз його розвитку", - нагадав Треверс.
Вже у 13 років Дональда неочікувано відправили до військової школи. За словами Трампа, це був досвід, який сформував його, однак Чіфчі каже, що це є символічним відторгненням.
"Це означало потрапити в немилість, бути раптово вигнаним з раю, в той час як його брати і сестри продовжували насолоджуватися сімейною розкішшю", - додав дослідник.
Якщо говорити про старшого брата Трампа, Фреда-молодшого, то він боровся з алкоголозімом та помер в молодому віці. Дональд визнавав, наскільки сильно така подія вплинула на нього.
"Чіфчі стверджує, що ми можемо спостерігати ці емоційні теми сьогодні на політичній арені. Мітинги Трампа, запальна мова, слабкість до критики, одержимість розміром натовпу та висвітленням у ЗМІ - Чіфчі вважає, що це симптоми особистості, яка керується захисною величчю. Він вважає, що Трамп вимагає обожнювання, і що він, ймовірно, інтерпретує будь-яку критику як екзистенційну загрозу", - зауважив автор матеріалу.
Чіфчі також нагадав, що політичні карикатури часто зображують президента США як "пораненого маленького хлопчика, який хоче стати наймогутнішою людиною у всесвіті в якості компенсації". Чіфчі з цього приводу сказав: "Карикатуристи... добре його розуміли".
Політика у світі - останні новини
Раніше міністр закордонних справ України у 2014-2019 роках Павло Клімкін пояснив, чому Трамп не критикує і не засуджує Путіна. За словами дипломата, президент США розуміє, що вести переговори з Путіним можна тільки, сформулювавши відповідне ставлення до нього, яке не може бути ні позитивним, ні негативним.
Клімкін вважає, що Трамп не буде робити емоційні чи політичні висновки з операції "Павутина".
"Я думаю, що він все сказав у якомусь вузькому колі. Я також чув, що не тільки у Трампа, а й у багатьох представників сьогоднішньої адміністрації є розуміння, що такі операції створюють насправді якісь плюси для тиску на російський режим. Вони створюють важелі. І ці важелі не тільки в цій операції, вони можуть розвиватися і далі", - наголосив експерт.
Також повідомлялось, що самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко запропонував встановити у Мінську пам'ятник Сі Цзіньпіну. Він пояснив, що новий стадіон та басейн у столиці Білорусі стали "подарунком китайського народу".
"Ми офіційно відкриваємо найбільший "пам'ятник". Я сказав на вході (біля стадіону встановлено скульптурну композицію, що зображує футболістів Білорусі та Китаю - ред.): якраз тут треба поставити і пам'ятник моєму другу Сі Цзіньпіну. Тому що тільки завдяки йому китайці власним коштом збудували цей стадіон", - зауважив Лукашенко.
