У Росії вдаються вже до відвертого шантажу, заявляючи, що не допустять світової продовольчої кризи в обмін на зняття санкцій. Володимир Путін діє за класичною "гебешною" схемою: спершу створити проблему, а потім запропонувати її вирішити. У цьому вся суть загроз навколо створення і продовольчої, і міграційної кризи.

Але якщо ти не вирішуєш проблему з джерелом, основною причиною проблеми, вона обов'язково повториться.

Західні еліти боялися розсердити Путіна... Але karma is a bitch

Багато років західні еліти боялися розсердити Володимира Путіна. Не вводили жорстких санкцій після окупації Криму і початку війни на Донбасі. І тиснули на Україну, змушуючи виконати капітуляційні Мінські угоди. Але karma is a bitch.

Тому, якщо вони зараз як і раніше будуть зволікати з наданням РСЗВ, ППО і ПРО Україні, а також дозволять російським військовим виграти битву за Донбас, вже восени вони відчують на собі всі "принади" своєї багаторічної м'якотілості й безхребетності.

Європейські еліти зовсім не переживають за можливі смерті від голоду мільйонів людей в Африці і на Близькому Сході від нестачі продовольства. Вони, в першу чергу, переживають за нову хвилю мігрантів із цих країн, пам'ятаючи наслідки попередньої в 2015-му.

Її, до речі, їм теж організував саме Путін - за допомогою "килимових" бомбардувань Алеппо та інших сирійських міст. Але замість того, щоб прийняти жорсткі санкції, вони повернули його за "стіл переговорів" після відносної ізоляції в 2014-му, а також почали йому підігравати в "Нормандському форматі".

Не дивно, що зараз він намагається повторити цей трюк, прямим текстом вимагаючи зняття санкцій в обмін на розблокування українських портів для експорту зерна. І, звісно ж, вимагатиме визнання анексії нових територій.

Якщо українське керівництво витримає тиск і вимагатиме взамін експорту зерна надання систем ППО, ПРО і РСЗВ, а ті ж Франція, Італія і Німеччина будуть і далі зволікати з допомогою й пропонувати нові "мирні плани", то мільйони голодних чоловіків, жінок і дітей хлинуть саме до них. Греція також під загрозою, але вона, в основному, буде "перевалочним пунктом".

До слова, в ЄС вже оцінили різницю між цими переселенцями і нашими вимушеними і трудовими мігрантами, які набагато легше адаптуються і працюють на благо їхніх економік, заповнюючи нестачу робочих рук (у цьому плані я тільки зараз зрозумів, наскільки правильно стратегічно було не випускати чоловіче населення з України під час воєнного стану). Тобто, наші трудові мігранти - колосальний ресурс для розвитку економік країн ЄС. Чого не можна сказати про вихідців із Африки і Близького Сходу, які задовольняються допомогою, мають дуже високий рівень фертильності (народжуваності), відмовляються асимілюватися й вчити мову, мають набагато нижчий рівень профпридатності крім "чорнової роботи". Все це заявляли вже й самі лідери ЄС. Та ж Ангела Меркель, яка говорила про провал політики "мультикультуралізму" вже давним-давно. Я вже не кажу про релігійний екстремізм і терористичні загрози.

Зарозумілим європейським чиновникам пора зрозуміти, що ми всі - в "одному човні"

Так що, шановні партнери, думайте! А нашому керівництву побажаю витримки. Саме "нахабна дипломатія" в умовах війни за виживання держави і нації - єдино вірний і можливий варіант.

Пора гордовитим, зарозумілим європейським чиновникам зрозуміти, що ми всі - в "одному човні". Інакше вони побачать нову "навалу" і повторять долю Римської імперії.

Максим Ялі, член-кореспондент Академії політичних наук України