На зустрічі з прем’єр-міністром Британії Кіром Стармером президент США Дональд Трамп відкрив нову осінню сесію дипломатичних зусиль, аби поставити російсько-українську війну на паузу. Додатковими аргументами для сесії має стати нафтовий тиск (поки що лише на словах) на Росію та завершення літньої "наступальної" кампанії (яка закінчується не так, як це уявляв собі Путін під час попереднього раунду перемовин).
Відверто кажучи, Трамп вже давно забув би російсько-українську війну і займався б іншими справами, але, по факту, ця війна стала в центрі глобального протистояння, і тому Трамп змушений нею займатися. При цьому, він не змінює своєї головної геополітичної позиції: найбільша проблема для США – це Китай, а не Росія.
Звідси і суперечності в його мирних ініціативах – критика війни та одночасно загравання з Росією, яку він будь-що намагається відтягнути від Китаю.
А рикошетом Трамп таки влучає у одну з головних проблем війни – позиція Китаю, який, за бажання, міг би швидко її зупинити, якби припинив купувати російську нафту та постачати Росії технології подвійного призначення.
Але тиснути на Китай Трамп хоче не сам. До цього він хоче підключити Європу, яка, за його задумом, має так само тиснути і на Китай, і на Індію з тим, щоби через санкції припинити спонсорування війни найбільшими країнами глобального Півдня.
Позиція Європи справді двояка. Окремі країни досі не гидують купувати російські енергоносії, або нафтопродукти. При цьому, вимагають від США застосувати санкції як до Росії, так і до покупців російської нафти. Але як бути, наприклад, з Францією, яка купує у Росії стратегічний збагачений уран? Або титан? Або навіть скраплений газ?
Або як бути з країнами, які масштабно купують індійські нафтопродукти і, таким чином, через Індію фінансують російську армію? А серед цих країн і Нідерланди, і Франція, і Румунія, і Бельгія, і Німеччина, словом майже вся войовнича "коаліція охочих". Про Словаччину і Угорщину я взагалі мовчу.
Тому логіка у Трампа тут, безумовно, є. Якби до вторинних санкцій приєдналася Європа, аргументів для серйозної розмови з Росією та Китаєм стало би більше у рази.
Кажуть, що ЄС за жодних обставин не приєднається до санкцій, бо "впаде економіка", але ж у такому разі всі питання справді мають бути не до США, а до Європи, яка вимагає від Трампа карати Росію, а сама офіційно, у кращому разі, готова відмовитися від російських енергоносіїв аж у 2027 році (про титан, уран і так далі навіть мова не йде).
Звісно, Трамп має в голові і свої прагматичні інтереси. Нерішучість Європи дає йому можливість відтягувати власні жорсткі рішення щодо Росії, з якою він таки хотів би домовитися. Ну, а, по-друге, він точно домагатиметься заміни в Європі російських енергоносіїв на американські (це, насправді, дуже добре).
Отже, в осінній сезон будуть посилені перемовини по лініях: США - Європа (про санкції та сприяння мирним ініціативам Трампа); США - Росія (про паузу у війні та зняття санкцій); США - Україна+Європа (про гарантії безпеки для України); та поки лише трохи – по лінії США-Китай (про тарифну політику).
Осінь буде насиченою. При цьому деяка ймовірність паузи у війні лишається.
