Поки Україна підраховує голоси на місцевих виборах, Білорусь продовжує протестувати проти результату своєї президентської кампанії, яка відбулася ще у серпні.
На початку цього тижня закінчився термін ультиматуму «головного» білоруського опозиціонера Тихановської, який вона проголосила Лукашенку 13 жовтня. Суть вимог така: або Лукашенко складає повноваження, або у Білорусі оголошується загальнодержавний страйк.
Сумнівно, що Тихановська взагалі має великий вплив на протестувальників. Та така вже специфіка сучасних протестів – ті, хто називають себе їхніми керівниками, насправді йдуть на поводу у народних мас.
Сумнівно, що Тихановська взагалі має великий вплив на протестувальників
Об’єктивно, протест у Білорусі затягнувся і має переходити на іншу сходинку. Або вгору, або вниз. Тож опозиції треба було робити хоч щось, щоб мобілізувати людей. Ось і народився ультиматум. Але у будь-якому ультиматумі є проблема – його термін спливає. І якщо нічого не робити після, то народні маси розчаруються у тому, хто його висував.
Саме це - що ультиматум грає проти того, хто його висуває – не усвідомили у владі. І Лукашенко почав «рятувати» Тихановську. У неділю, напередодні закінчення терміну висунутих вимог, білоруські силовики знову почали використовувати спецзасоби для жорсткого розгону протестувальників. І знову покотилась хвиля затримань.
Так опозиція отримала і причину, і привід вивести людей на вулиці в понеділок. І якщо з обіцяним страйком вийшло не дуже, то студенти – вічна рушійна сила всіх революцій – урятували ситуацію і зробили протести понеділка масовими. Видається, що білоруська влада грає на підвищення ставок. І не боїться переходити «червоні лінії» - кордони насилля. А ось протестувальники залишаються в межах ненасильницького спротиву.
Хоча щодо влади тут є й інший варіант – вона просто не усвідомлює, що сама ж і підігрує протестам. Бо сама по собі ситуація в Білорусі – це конфлікт старої і нової моделі. Це зіштовхнення диктаторського типу управління – обмеження свобод і домінування каральної системи, з новітніми видами протестів, де відсутня чітка управлінська вертикаль. Конфлікт, у якому влада не хоче визнати, що вона – вчорашній день та, за звичкою, керується звичними для неї «вчорашніми» методами – насиллям.
Симптоматично, що росіяни у схожій (щоправда, локалізованій) ситуації у Хабаровську обрали іншу тактику – влада не застосовувала силових методів до моменту, коли протест перестав бути масовим.
Влада не хоче визнати, що вона – вчорашній день та, за звичкою, керується звичними для неї «вчорашніми» методами
Але питання у тому, як довго протести у Білорусі зможуть підживлюватись лише помилками влади та реакцією на її насильницькі дії. Чи спроможні опозиціонери перехопити ініціативу і самі нав’язувати порядок денний? І чи будуть люди виходити тоді, коли влада перестане на них реагувати?
Втім, поки що виглядає так, що Лукашенко буде грати у звичну для нього гру «голови колгоспу», громадяни Республіки Білорусь будуть проти нього протестувати. І хай протест відбуватиметься хвилями, але досі причини невдоволення ніхто не усунув. І кожна помилка влади буде виводити людей на вулиці. А помилки будуть. Бо можна витягнути керівника з колгоспу, але колгосп з голови керівника не витягнеш.
Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму
