Конфлікт Азербайджану та Російської Федерації обростає подіями та процесами, які матимуть цікавий розвиток для Кавказу та Центральної Азії. Без Москви.
Отже, в останні кілька днів Туреччина продемонструвала, хто зараз "вирішує питання" на Південному Кавказі - Ердоган готовий виступити посередником у конфлікті Баку і Москви. Так би мовити, з царського плеча. Також Туреччина активізувала політичні консультації з країнами центральної Азії.
Президент "Роснефти" Сєчин кричить кричить про необхідність "врегулювання". Що логічно - тут зав'язані залишки його інтересів щодо золота в Нагірному Карабасі (є надії повернутися), Вірменії (там теж складно) і контрабас нафти.
Росія збирається слати делегацію в Баку, щоб "вирішити питання", але тихо, без публічних вибачень.
При цьому будуть пропонувати варіант обміну азербайджанців на росіян. Паралельно Азербайджан і Вірменія погодили текст мирної угоди. Природно, без участі Москви (адже Кремль у пікіровці як з Баку, так і з Єреваном).
Зі свого боку, Китай різко активізував контакти з Вірменією і тестує логістику через Азербайджан. Ну, і Пакистан (як найближчий партнер КНР) теж активний на азербайджанському напрямку...
Таким чином, Москва опинилася на цьому "святі життя" в ролі статиста. І в ролі "прохача" перед Алієвим.
Усе це визначає такі кроки.
1) Азербайджан піде на обмін. Але тут є деталі. Баку виганяє зі своєї території російську шпигунську мережу, і те, що два місяці тому виглядало б як "зухвалість" Алієва, зараз буде подано як "милість" і поступка Росії. Тобто, зачистили частину російських шпигунів і росіяни за це сказали "спасибі".
2. Договір між Азербайджаном і Вірменією буде підписано протягом найближчих двох місяців. Що знімає проблеми для логістики вірменського експорту і співпраці з третіми державами. Крім можливостей на турецькому напрямку (тут Ердоган підіграє) є і фактор Китаю. Який, можливо, де-факто, буде гарантом низки турецько-вірменських угод.
3. Варіант контрабанди російської нафти і збільшення обсягів продажу газу через територію Туреччини можливий. Він буде обговорюватися. Але, найімовірніше, зустрічною вимогою Баку буде допуск азербайджанського газу в російську ГТС для транзиту в країни ЄС. За умови, що Трамп і Путін таки укладуть "газову угоду" і Трамп "продавить" позицію європейських держав. Але це питання ближче до жовтня.
4. У 2025 до кінця року, найімовірніше, відбудуться нові переговори про будівництво Транскаспійського трубопроводу, і є ймовірність початку будівництва вже у 2026-му. Поки ж туркменський газ продовжить іти до Туреччини через територію Ірану.
Таким чином, оформлюється ситуація, за якої Росія йде за сценарієм визнання політичної поразки в регіоні.
А Туреччина (і Китай) зміцнюють свої позиції.
На цьому тлі на 2026 рік ключовими стають два питання:
Грузія. Тут буде зіткнення російських, турецьких і китайських інтересів. Причому дві з трьох держав на цьому етапі - тактичні союзники.
ШОС. Туреччина, Азербайджан і Вірменія вже є "партнерами по діалогу" Шанхайської організації співробітництва. І маркером процесів ослаблення РФ буде вступ до ШОС Вірменії та, можливо, Азербайджану. У членстві Анкари Пекін поки що не так зацікавлений - занадто потужний учасник. Але, з іншого боку, збалансувати залишки впливу РФ у ШОС повноцінним членством Туреччини теж цікавий хід. Одним словом, тут інтрига крутіша за грузинський розклад.
Висновок. Найближчі півтора року Кавказ і Центральна Азія стануть цікавими для аналізу регіонами.
Рідко де можна спостерігати процес відносно мирного (!) видавлювання інтересів колишньої метрополії з колись підкорених територій.
Думаю, зайве говорити, що завершення процесу матиме потужний вплив на баланс сил у Чорноморському регіоні. А також на формат оформлення ініціативи "Тримор'я".
США у всій цій історії просто спостерігачі. ЄС - статисти (статус трохи вищий, ніж у Сполучених Штатів, але лише тому, що низку держав Європейського Союзу зачеплять результати переділу сфер впливів).
