УНІАН поспілкувався із ексвійськовослужбовцем Євгеном Диким, який розповів про три можливі шляхи розвитку ситуації для України і окреслив "рятівний", на його думку, варіант, який передбачає масштабні внутрішні реформи та зміну стратегії, здатну переломити хід конфлікту.
У мережі поширюється відео, де ви наголошуєте на необхідності швидкого припинення війни та підписанні угоди. Ваш ключовий меседж у тому, що нам потрібно якнайшвидше завершити цю війну?
Ні. Посил був абсолютно не в цьому. Справа в тому, що, на жаль, коли ти говориш певне твердження і потім бачиш, коли з нього виривають шматок, який в результаті набуває абсолютно протилежного значення, ніж те, що ти говорив, ти не можеш на це вплинути. Насправді мій меседж був дуже простий: перед нами наразі є вибір із трьох можливих варіантів. З яких два є, на мою думку, абсолютно неприйнятними і тільки третій - рятівний.
Перший неприйнятний варіант - це підписати капітуляцію, яку нам пропонують. Це те, що чомусь називають мирним планом, але це ультиматум про капітуляцію. І навіть якщо там лишиться не 28 пунктів, а 24 або 19, суть документа від цього не поміняється. Більше того, це ультиматум про капітуляцію, в якому фактично вже прописано всі умови для для того, щоб дуже скоро Росія порушила навіть оцей тимчасовий, дуже ганебний для нас мир і просто нас "добила".
В цих пунктах вже наперед сказано, як ми маємо роззброїтись, як ми маємо підготуватись до наступної агресії так, щоб ми не могли чинити опір і навіть прописані приводи, під якими Росія це порушить (пункт, в якому говориться, що навіть одна ракета з території України є приводом продовження війни - ред). Це план, який дасть нам перерву в кілька місяців перед тим, як нас доб'ють остаточно і вже без жодного шансу.
Другий варіант - це те, що ми гордо не підписуємо капітуляцію, але при тому нічого в себе не міняємо і продовжуємо воювати так, як зараз. І це другий неприйнятний варіант, тому що при цьому варіанті нас додавлять до весни і навесні нам ці 28 пунктів вже здадуться достатньо м'якими умовами. Оце власне те, що вирвали із контексту. І я, як бачите, обидва ці варіанти вважаю неприйнятними. І підписати, і не підписати, але нічого не міняти.
А рятівним для нас, я вважаю, винятково третій варіант. Тобто не підписати, а після цього зробити як мінімум три речі.
Перше - розпочати нарешті повноцінну, продуману, масштабну мобілізацію, по масштабу співставну з 2022-м роком. Друге - мобілізувати фінанси, припинити будувати місточки, клумбочки, копати зелену гілку метро і всі ці гроші влити виключно в нашу оборонну промисловість, причому саме в нашу, щоб не залежати від капризів наших дуже складних союзників. І третє - поміняти або керівництво армією, або стиль керування армією. Тоді ми здатні будемо десь по весні переламати хід війни на свою користь. І здатні будемо навіть не добитись просто якогось там миру, а ми здатні будемо перемогти. В перспективі рік-два.
У другому пункті, який ви також назвали неприйнятним, ідеться про те, що продовження війни в теперішньому форматі - шлях у нікуди. Що, на вашу думку, потрібно змінити? Чого саме нам зараз бракує?
Я б сказав, що нам не вистачає в першу чергу, і це 80-90% проблеми, людей. В нас армія просто фізично закінчується: ми не поповнюємо навіть ті втрати, які зараз є. Тобто вбиті, поранені та СЗЧ. Армія фактично голосує ногами проти того, що відбувається і без вирішення неї ні про що говорити не можна.
А ще я дуже сподіваюсь, що коли зараз Президент дав команду готувати новий план оборони, що ми з ним про одне і те саме говоримо. Що "на горі" все ж таки теж дійшло, що стратегія "ми просто вистоїмо" - це не робоча схема. Таке працює тільки на короткому часовому проміжку. А в тривалій війні на виснаження стратегія - вистояти, от щоби що, вистояти до чого?
У нас має бути розроблена саме стратегія, якою ми доводимо Росію до того стану, в якому вона буде вимушена вести перемовини про мир - це мінімальна вимога. По-хорошому в нас має бути стратегія, як ми знищимо Росію.
Я не виключаю, що в результаті буде якийсь компромісний мир. Але він же ж теж виникає не просто так. Коли обидві сторони намагаються перемогти і знищити одна одну, тоді інколи посередині виникає компромісний мир. Коли обидві сторони розуміють, що просто більше вже не доб'ються, а далі буде тільки гірше.
А коли одна сторона хоче перемогти повністю і нас знищити, а друга сторона хоче, щоб та сторона просто зупинилась на досягнутому, то це не стимулює ворога зупинитись на досягнутому, а стимулює наступати стільки, скільки зможеш, бо тобі все одно за це нічого не буде - так не добиваються навіть компромісного миру.
Якщо, за вашими словами, нам бракує людей, але водночас маємо високий рівень СЗЧ і фактичний "протест ногами", то як, на вашу думку, це можна виправити?
Ключових речей дві. Перше - це ввести граничний термін служби. При тому не тільки для тих, хто зараз прийде, це обов'язково має бути поширене на тих, хто служить вже з 2022-го року. Щоб люди йшли на війну не назавжди, а знали, що вони відвоюють своє і скільки б далі війна не тривала, вони повернуться додому, а їх хтось замінить.
Друга сторона - це кримінальна відповідальність за ухилення від військового обліку. Не адміністративний штраф, як зараз. І в тебе є чіткий вибір: або віддаєш п'ять років в пікселі і повертаєшся героєм, або сидиш у тюрмі - от такий вибір зробити набагато простіше.
Наприклад, питання, щоб з СЗЧ повернулись...ми трошки криво зробили амністію з СЗЧ. Я сам за неї тоді активно топив, але ж вона має бути обмежена, а не пішов в СЗЧ і гуляй хоч два роки, а потім, коли вже тебе затримали: ладно, я повертаюсь. Я за те, щоб ми зберегли амністію за перше СЗЧ, бо людина слабка і інколи може дати слабину, але це не має ламати її все життя.
Також має бути чітко встановлений термін, в який людина має повернутися, або вже дійсно нести кримінальну відповідальність. І другий аспект, який дуже зменшує СЗЧ - це дати можливість переводитись. Зараз перевестись майже нереально, як не дивно, єдиний дієвий спосіб перевести - це спершу втікти в СЗЧ, а потім вже із СЗЧ поновитися в іншу військову частину. Ну це ж абсурд.
Такий механізм різко зменшив би СЗЧ і запустив би природний відбір: ефективні частини швидко зростали б, а неефективні довелося б розформувати.Так, це певна "добробатівщина", але бійці самі тягнулися б до командирів, які воюють розумно, і тікали б від тих, хто жене в м’ясні штурми. Генерали цьому опиратимуться, але хаосу це створить менше, ніж той безлад, який маємо зараз.
Які зміни у стратегії української сторони зможуть суттєво змінити хід війни?
Для початку на короткій перспективі, хоча б зайняти замовленнями всі ті потужності, які вже у наших оборонних оборонних підприємств є. Вони не завантажені через брак коштів на викуп їхньої продукції.
Наразі немає реальної надії на прийнятний для України мирний план, який міг би бути підписаний?
Мені здається, що Росія погодиться лише на таке "мирне рішення", яке фактично означатиме нашу повну капітуляцію - ще й із гарантіями, що потім вона зможе повернутися й добити нас. Усе, що бодай трохи краще за таку принизливу здачу, Кремль не підпише. А для нас немає ані сенсу, ані потреби погоджуватися на подібну капітуляцію.
Навіть за умови якогось важелю з боку США, якщо вони на це наважаться?
Ви самі бачите, як себе в реальному житті поводять поводять Штати. Президент США Дональд Трамп є де-факто союзником Володимира Путіна. Це абсолютно крива реальність, але нам треба визнавати те, що реально є і в цьому світі будувати свою стратегію, а не фантазувати, як мало би бути. Найбільшим ядерним арсеналом світу і найбільшою економікою світу наразі керує психічно нездорова людина.
Саме через це після їхньої розмови, президент США відмовився надавати Україні "Томагавки"?
Звичайно не надав, тому що для Путіна оце страшно реально. Бачите, достатньо однієї телефонної розмови - і багато місяців роботи по "Томагавках" просто обнуляються.
Що ви думаєте з приводу мирного плану, який готує Європа? Чи вважаєте ви його життєздатним?
План, який готує Європа, Москва ніколи не підпише. Але навіть якщо так, чим він відрізняється? От план із 28 пунктів це - "план ганебної капітуляції". А план із 24 пунктів - це "план поважної капітуляції", але це все одно план капітуляції.
Нам перш за все потрібно провести внутрішні реформи прямо зараз, до Нового року. І тоді навесні ми відчуємо їхній результат. А якщо ми їх зараз не проведемо, то ми теж до весни відчуємо результат, тільки це буде інший полюс результату.
За наявності реформ ми просто переломимо хід від війни на свою користь, а от скільки піде часу, поки Росія це усвідомить і сама вже попросить реальних переговорів, вже життя покаже. Я б сказав, що за рік-два їх реально взагалі додавити. Але за умови, якщо ми зараз дуже перебудуємося.
Російська армія не стала за цей час непереможною. Від того, що в нас великі проблеми, не слід робити висновок, що в них все в шоколаді. Їхня армія не дарма ж просувається настільки черепашим темпом. Ми зараз дуже ослаблені, вони теоретично могли би і пошвидше, а не можуть, бо теж на межі того, на що вони зараз здатні, і цю межу можна далі посунути.
Попри відсутність цілісної стратегії, саме глибокі атаки, зокрема по їхній нафтовій інфраструктурі, є тим, що ми вдало робимо. Тому що у них все тримається на, як вони самі кажуть, "пресвятая углеводородица". В них її треба забрати. Знищення їхньої армії і одночасно підрив їхньої економіки через знищення нафтогазового комплексу може дати абсолютно іншу переговорну позицію.
Євген Дикий - український науковець, публіцист, військовослужбовець та громадський діяч. 1995 року брав участь у російсько-чеченській війні як волонтер та керівник гуманітарної місії. У 2014 році виконував обов'язки заступника командира взводу у 24-му батальйоні територіальної оборони "Айдар". Демобілізований влітку 2014 року через бойову травму.
З лютого 2018 року Євген Дикий очолює Національний антарктичний науковий центр, який оперує українською науковою станцією "Академік Вернадський" в Антарктиді.
