Те, що Росія завжди дотримується подвійних стандартів, вже давно не новина. Але ситуація з Талібаном настільки показова, що її не можна оминути.

З одного боку Талібан – це заборонена в Російській Федерації організація. Ще з 2003 року – відтоді, коли РФ намагались примазатись до світової боротьби з "віссю зла" - ісламським тероризмом, щоб світ менше звертав уваги на те, якими методами новостворений путінський режим бореться з внутрішніми опонентами. У тому числі й шляхом підриву власних громадян, щоб перекласти відповідальність на терористів та посилити поліцейську державу.

Заборона Талібану - не привід для Кремля, щоб не приймати їхню офіційну делегацію

Сам факт заборони Талібану має говорити, що він розглядається Москвою як терористичний і злочинний. Тобто несе загрози інтересам російських громадян. Але у липні поточного року виявляється, що "заборона" і "терористична організація" - це не привід для Кремля, щоб не приймати офіційну делегацію Талібану. Тут, чесно кажучи, навіть хочеться процитувати Путіна зразка 1999 року, коли він заявив, що федеральний центр "з терористами ніколи не буде вести перемовин". І згадати про те, що він же обіцяв мочити їх у сортирах.

На практиці навіть тоді виявилось навпаки. Як тільки пройшли вибори, замість "замочити в сортирах" чеченських терористів, з ними домовились. І дотепер федеральний центр сплачує данину за перебування Чечні у складі Російської Федерації.

Традиції фінансування тероризму в Росії мають давнє коріння

Та й традиції фінансування тероризму в Росії мають давнє коріння. Не дивно, що Москва створила і підтримує зону нестабільності на своєму південно-західному кордоні. За що, врешті решт, отримала позов від України до Міжнародного суду ООН про порушення конвенції щодо заборони фінансування тероризму. І якщо суд прийме рішення на користь України, то РФ стане першою країною, яку буде притягнуто до відповідальності за підтримку тероризму.

Позиція Москви щодо Талібану виходила не з власного законодавства, а з інтересів Москви. Насправді їх декілька.

По-перше, не допустити підтримку ісламського тероризму на своїй території, яка може здійснюватися через Афганістан і безпосередньо Талібан. Уже цього достатньо, щоб піти по чеченському шляху і почати просто відкуповуватись від Талібану.

По-друге, уникнути поширення конфлікту на територію країн ОДКБ, зокрема Таджикистану. Душанбе завжди може звернутись по допомогу до Москви. Але Москва не хоче вв’язуватись у конфлікт. Адже, як тільки Росія програє хоч одну невелику війну, почнеться розвал так званої "федерації".

Вся російська єдність побудована на мілітарній міці

Річ у тім, що вся російська єдність побудована на мілітарній міці. Як тільки міць похитнеться – це продемонструє, що ніяких реальних єднавчих цінностей у громадян РФ різних національностей не існує. Ба більше, Москва вже програвала у війні з Афганістаном, і тоді це стало одним зі стимулів розвалу СРСР. З іншого боку, до цих же наслідків – втрати військової міці - призведе і відмова допомагати Таджикистану. Кремль уже "кидонув" Вірменію у цьому році. Ще один "кидок" може посилити відцентрові процеси і в ОДКБ, і в самій Росії.

Тому Москві не залишається нічого, як загравати з Талібаном. І нікого не "мочити", а домовлятись "в сортирах". Нам же у цій ситуації лишається відстежувати, чи не надаватиметься якась конкретна російська допомога талібам. Якщо так, зможемо поповнити свій позов щодо фінансування Москвою терористів новими фактами.

Богдан Петренко, перший заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму