На тлі продовження російсько-української війни на виснаження та війни на Близькому Сході, в яку втягується все більше країн, можна припустити, що цими "гарячими точками" справа не обмежиться.
Найперше, через те, що порушений принцип міжнародного права щодо неможливості силової зміни кордонів. Кожен дивиться на нашу війну і розуміє, що, мовляв, "накачаю" собі м’язи, збільшуватиму обсяги озброєння, і якщо сусід у мене буде слабкий, то зайду на його територію й заберу собі те, що мені подобається. І що ніхто мені за це нічого не зробить.
Другий момент: міжнародна спільнота не хоче протиставляти силі силу. І якщо у 60-70-ті роки існував якийсь авторитет Організації Об’єднаних Націй, були якісь фактори впливу, то сьогодні все це почало стрімко зникати.
З ООН не глузують хіба відкрито, а в соцмережах глузують і коментують голосування цілком відверто... Тобто, зараз відкривається такий час, коли той, хто сильніший, може розпочати діяти проти слабшого.
Які регіони у такому разі ризикують стати "гарячими точками"? Думаю, що це Африка та Євразія. Приміром, в Африці зараз, фактично, вакуум правопорядку. Зараз африканські режими стримує від якихось великих рухів у напрямку війни зубожілість цих режимів. Тобто, вони побоюються, що їх знесуть.
Але як тільки там десь з’явиться якийсь трошки сильніший лідер, він почне потроху забирати якісь провінції у сусідів, багаті, приміром, на корисні поклади. Якщо ж йому це вдасться, один раз, то далі він розумітиме: ніхто йому нічого не зробить, ніхто не буде силою вв’язуватись в якусь там Африку…
Аналогічні речі, думаю, можуть відбуватись в Євразії. В державах Центральної Азії, які тримаються на, так би мовити, владі авторитарних президентів, відбуваються різні процеси. Там, правда, порядку трохи більше. Адже, попри те, що десь послабився вплив Росії, цей вакуум намагається заповнити Китай.
Але тут є питання: чи захоче Китай воювати, наприклад, у разі конфлікту між Казахстаном та Узбекистаном? Цього ніхто не знає.
Звісно, Пекін готується до того, що, можливо, прийде момент, коли треба буде захищати свій вплив, свої "інвестиції" в регіоні силою. Але, як ми знаємо, спроможність армії перевіряється не на парадах, в конкретних бойових ситуаціях…
Так само в Росії події можуть розвиватись будь-яким чином. Звісно, влада Путіна не впаде завтра. І Росія не розвалиться післязавтра. Але вона може піти шляхом дезінтеграції.
Ми не можемо знати, станеться це впродовж п’яти, десяти, чи скількох років, але вже вимальовується комплекс питань, які можуть призвести до того, що там настане серйозна державна криза.
На що орієнтуватись Україні і як бути в цій ситуації повної невизначеності? Починати, звісно, потрібно із себе. Маємо розуміти, що "прохачів" навряд хтось захоче мати в друзях, всі намагатимуться брати собі в друзі та союзи якісь сильні країни.
Отже, маємо інвестувати у свої сильні сторони й демонструвати у цих питаннях власний авторитет. У арабів є таке прислів’я: "Хочеш знайти друга, будь ним". Тобто, ми маємо стати таким "другом".
