На тлі нових ядерних погроз російського диктатора Володимира Путіна, в МЗС Китаю заявили, що ядерна війна не повинна бути розв’язана ні за яких обставин. Мовляв, 5 січня минулого року у спільній заяві лідерів ядерних держав йшлося, що перемогти в ядерній війні неможливо, тож між державами, які володіють ядерною зброєю, треба знижувати стратегічні ризики. Проте ніяких імен чи назв конкретних держав в МЗС Китаю не навели.
Звичайно, така реакція КНР – не те, що Україна хотіла б бачити. Росія не припиняє ядерні погрози, але позиція Китаю залишається невизначеною – за все хороше проти всього поганого. Зважаючи, що в реакції Китаю немає конкретики - не зазначена сторона, до якої звертається КНР та яку засуджує за ядерні погрози - це дає можливість різноманітного тлумачення. Тож Росія, впевнений, тлумачить це як мовчазну згоду.
Невиразна реакція Китаю на ядерні погрози Кремля пов’язана з тим, що, по-перше, ядерний шантаж РФ не направлений на КНР
Якщо подивитись на 12 пунктів китайського бачення розв’язання російсько-української війни, в якому першим пунктом йдеться про повагу до територіальної цілісності та суверенітету усіх країн, позиція Китаю доволі прозора. Адже те, що Росія порушує це перший пункт, не створює ніяких проблем між Пекіном та Москвою. Це означає, що КНР толерує це порушення.
Невиразна реакція Китаю на ядерні погрози Кремля, думаю, пов’язана з тим, що, по-перше, ядерний шантаж РФ не направлений на КНР. Натомість він направлений на стратегічного противника Китаю. Тому він є допустимим для Пекіна. Нагадаю, що стандартні прийоми китайської сторони, коли у чомусь звинувачують Китай, - змістити фокус уваги на інші проблеми, інші питання, або безпосередньо на того, хто звинувачує. Наприклад, коли КНР закидають порушення прав людини з уйгурами, вони завжди згадують, що американці "зробили геноцид корінного населення північної Америки".
Коли ми спілкувалися з китайською стороною, вони нам прямо сказали, що ядерний шантаж Росії дуже ефективний. Адже він запобіг прямому втручанню НАТО і США в конфлікт, прямому надсиланню військ, передачі Україні далекобійного озброєння тощо. Тобто в КНР це розглядали не як порушення Росією якихось домовленостей чи зловживання своїми ядерними силами. А це сприймалося в Пекіні як ефективний інструмент для отримання стратегічних переваг на полі бою.
Китай може підтримувати російський ядерний шантаж, тому що він здійснюється стосовно Заходу
По-друге, варто зазначити, що Китай планує збільшувати свій ядерний потенціал. Раніше у Китаю була стратегія мінімального стримування. Тобто, коли у США чи Росії налічувалось, приблизно, по 6 тисяч ядерних боєголовок, Китай тримав мінімальну їх кількість. Адже під стратегічним стримуванням малось на увазі, що ніхто не загрожував Китаю ядерною зброєю. Проте зараз Пекін неофіційно змінює свою концепцію, бо планує станом на 2030 рік збільшити кількість ядерних боєголовок з 350 до 1 тисячі. А до 2035 року – до 1500. Це також є одним з уроків, які Китай виносить з російсько-української війни. Адже збільшення ядерного потенціалу відбувається не лише заради посилення захисту, але й заради погроз, заради ядерного шантажу. Адже кількість ядерної зброї створює серйознішу позицію за столом переговорів.
Таким чином, Китай може підтримувати російський ядерний шантаж, тому що він здійснюється стосовно Заходу, чимось посилює Росію, адже дає Заходу менше можливостей для маневру, а також дає можливість Китаю переймати досвід, адже рано чи пізно доведеться розв’язувати тайванське питання, а Пекін не хотів би, щоб американський чи японський флот в це втручалися.
Юрій Пойта, керівник азійської секції NewGeopoliticsResearchNetwork
