Світова криза, небачена майже всіма поколіннями населення, несподівано і безжалісно вразила весь світ. Страждають усі – і багаті, і бідні. Кожен по-своєму. Одних криза довела до банкрутства, інших викинула чи викине на вулицю. Тож усі країни розробляють і проводять антикризові заходи. У всіх вони різні, індивідуальні й розроблені з урахуванням національних особливостей.
Але головні принципи відомі. Вони логічні й зрозумілі. Одним з них є лібералізація малого та середнього бізнесу й максимальне сприяння його розвиткові. Це настільки важливо, що навіть у Білорусії президент Лукашенко оголосив безпрецедентну лібералізацію для бізнесу й на півроку заборонив будь-які перевірки.
А що зробила Україна? Уряд похапцем, під Новий рік, ухвалив постанову №1118, яка перекреслила діяльність фізичних осіб – підприємців у сфері матеріального виробництва. Також було прийнято й інші «антикризові заходи» проти малого підприємництва на ринках.
Що це означає, покажу на власному прикладі. 15 січня мені, приватному підприємцеві, повідомили з податкової про те, що я маю негайно вибрати одне з двох. Або здати свідоцтво ПДВ і втратити статус платника ПДВ, або відмовитися від свідоцтва на єдиний податок, тобто перейти на загальну схему оподаткування. З двох зол вибирають менше. Тому я здав свідоцтво з ПДВ. Але це все одно фініш. І ось чому.
За вісім років діяльності мною особисто виконано експортні контракти на поставку різних металовиробів та іншої продукції за індивідуальними замовленнями фірмам Західної Європи. Прибутковість цих операцій невелика – від 10 до 25%. Там гроші уміють рахувати, і ринок диктує ціни. Тобто весь прибуток практично був у ПДВ. На жаль, наша держава дуже неохоче повертає ПДВ. Але дозволяється взаємозалік експортного та внутрішнього ПДВ. Для цього потрібна діяльність по Україні. Цілком реальне завдання. Великі й середні підприємства України також зацікавлені в співпраці з приватними підприємцями, бо це недорого, швидко й зручно. Але тільки за умови, що підприємець має свідоцтво платника ПДВ!
Така робота була мною організована, у періоди відсутності закордонних контрактів вона забезпечувала мене основним доходом, а державі було перераховано близько 80 тис. грн. ПДВ. Плюс єдиний податок за кожний місяць. Плюс штрафи – а як без них, адже діяльність регулярно перевірялося податковою.
У результаті за вісім років в Україну надійшла така необхідна валютна виручка. Сплачено всі податки, забезпечено достойні робочі місця. І вовки ситі, і вівці цілі. Щоправда, наростала загроза – обмеження річного обороту не має перевищувати 500 тисяч гривень. Десятиріччя тому, коли запроваджувався інститут малого підприємництва в Україні, це були цілком пристойні 250 тисяч доларів. За десять років інфляція злизала їх до жалюгідних 50 тисяч. Але було сподівання, що мудра держава збільшить ліміт хоча б платникам податку на додану вартість. Та й, у крайньому разі, був ще час щось придумати.
І раптом – здраствуй, ж..., Новий рік! Постанова 1118!
На такий крок, мабуть, були дуже поважні причини. І вони на поверхні.
Одна з них, як кажуть, ну дуже треба гроші... Немає, мовляв коштів на соціальні програми.
Друга – боротьба з конвертацією грошей у готівку деякими «підприємцями». Але ж є податкова інспекція, чия пряма й головна функція – контроль, виявлення порушень законодавства і відповідна кара. Замість цього прийнято рішення знищити українське підприємництво як клас.
Уявіть собі таку ситуацію. Лісництво має в штаті лісничого, лісників та різних фахівців. Вони здійснюють нагляд за лісовими насадженнями, вирізають сухі та хворі дерева, ведуть боротьбу зі шкідниками, протистоять браконьєрам тощо. Раптом “згори” надходить наказ вирізати весь ліс, бо дуже потрібні дрова...
Щось подібне роблять нині з українським підприємництвом. Ще не пізно скасувати постанову.
Віктор Малєй, приватний підприємець
