Думка
Скажу одразу, я сам з Західної України й люблю цей край понад усе...
Але це міф, що на Західній Україні живуть лише справжні патріоти України. Як міф про те, що в Східній Україні всі люди хочуть, аби, наприклад, російська мова була другою державною…
Так, можливо, на Заході ти рідко почуєш російську і тобі скажуть, що в усіх бідах винен «москаль», але, погодьтеся, це далеко ще не є любов’ю до своєї Батьківщини.
Сьогодні на Заході дуже популярно «любити» Бандеру, Шухевича, упівців… Їх «люблять» і «кохають» аж до істерії. В Івано-Франківську ти не пройдеш і ста метрів, аби не побачити Бандеру на лайт-боксах, біг-бордах. Не відбувається жодного свята без Бандери. Кожен чиновничок вилазить на драбину й починає горлати, як ми «любимо» Бандеру. Майже в кожному селі місцевий голова сільради ставить собі за обов’язок поставити пам’ятник Бандері так само, як і капличку. Звідси епідемія перекидається і на людей: у моєму селі кожна бабця має свій хрест на подвір’ї. Та все це далеко не всім додає побожності. Багато хто з цих людей ладен за першої-ліпшої нагоди закопати тебе в землю.
Дивлюся на лайт-боксі на Бандеру і мені сумно за нього й щиро шкода його, бо вірю, що він спостерігає з небес, хто тут так його «любить». Він бачить, що «любов’ю» до нього прикривається кожен холуй, кожен найдрібніший чиновничок, ті самі чиновнички, які вирубали всі Карпати, ті самі чиновнички, які, наприклад, розікрали кошти, що минулого року виділялися на ліквідацію повені, кожен, хто забруднює ту річку, на якій відпочиває, той ліс, у який ходить.
Ні, тільки від того, що ми любитимемо Бандеру чи від того, що ненавидітимемо москаля, ми не станемо кращими.
Часом прикриваючись історією, ми приховуємо й втрату власних моральних і релігійних орієнтирів. Наприклад, біля мого села є відпочинковий табір. Зимою там відпочивають дорослі, а влітку діти. Ще минулого року діток виводили на річку чи будь-куди на природу з гаслом, наприклад, «я люблю корову», «я люблю Лімницю» (назва річки). А цього року я почув, як дітей водять з гаслом «комуняку порвемо на шмаття, гей, гей!».
Водночас начальник цього табору, звісно не на своє ім’я, відкрив на території магазинчик, у якому продає сигарети, горілку власного виробництва, а також розведений спирт з-під прилавка.
Начальник табору – такий собі місцевий бізнесмен. Той самий самопал він продає і в інших своїх магазинчиках. Знайшлася людина, яка здала на аналіз це спиртне, написала скаргу в податкову. Що зробила податкова? Оштрафувала власника магазину на 3,4 тисячі гривень за те, що він не мав дозволу торгувати спиртним, а не за те, що горілка була підроблена.
Хтось скаже, що начальничку можна все пробачити, бо він хоч і продає спирток, але на території табору облаштував капличку. Богоугодна справа, але чи так само богоугодно те, про що я вже казав, як і спускати неочищені фекалії прямісінько в річку, яка ще донедавна вважалася однією з найчистіших в Європі?
Але начальничка ніхто не звільняє і не звільнить, бо в табір приїздять обласні та районні князьки чимось поживитися. Комусь він сауну затопить, когось з пакунками відправить, а чиюсь дитинку візьме на заїзд відпочити…
Отож, ідуть дітки на річку та скандують, як повісити “комуняку на гіляку”. Але чи так вже багато сьогодні на Західній Україні тих комуністів, аби педалювати цю тему? Це по-перше. По-друге, чи кожен комуніст буде труїти своїх людей спиртом?
Звісно, не всі на Прикарпатті такі холуї. Є і ентузіасти, є справжні патріоти, які не десь там у минулому столітті жертвували своїм, родинним щастям, добробутом, а сьогодні. Вони вчора ставили все на карту і продовжують ставити сьогодні, але таких людей не люблять ще більше ніж москалів. Бо москаль ворог абстрактний, а патріот – реальний. Патріот не дає їм до кінця розслабитися. Але, на жаль, ці патріоти не при владі, вони апріорі не будуть при владі, вони не змагатимуться, хто сильніше любить Бандеру. Вони просто собі знають, хто такий Бандера й люблять його, люблять його в серці, а не на біг-бордах.
Чому все так? Це запитання, мабуть, із серії інших риторичних запитань, на кшталт, чому українці де відпочивають, їдять, там і паскудять? Чому наша влада така продажна? Чому ми її таку обираємо й дозволяємо так з нами поводитися? Чому їздимо такими дорогами? Чи, наприклад, якось, коли вперше побував у Іспанії мене всю дорогу від Мадрида до місця призначення (400 кілометрів ) не полишало наївне й банальне запитання: чому іспанці на своїх скелях у сто раз краще живуть ніж ми на своїх чорноземах?
Тож не треба, західняче, кричати: «Бий москаля!», бо часто ти сам гірший москаля! А ще помітив, що чи не кожен западенець, приїжджаючи до Києва, починає разговарівать па-рускі. Вибачте, але москаль тут уже ні до чого.
Іван Орлик
