Анатолий ГриценкоНаводити порядок в армії – це не бігати з виряченими очима, кричати підлеглим «Упав! Віджався!» і милуватися пофарбованою травою. Це професійні, але водночас рішучі дії міністра оборони і його команди. За якими стратегія змін, логіка, закон – і результат.

Армія – це не лише військо. Армія – це держава, тільки менша за масштабами. Це фінанси і бюджет у 10 мільярдів гривень. Економіка – транспорт, зв`язок, будівництво, аеродроми, порти, склади і понад 200 підприємств. Це соціальна сфера – житло, котельні, водогони, дитсадки, шпиталі і санаторії. Освіта і гуманітарна сфера – академії, університети, коледжі, ліцеї, бібліотеки, музеї, телебачення і преса. Це зовнішня політика –  кооперація оборонних підприємств, міжнародні військові навчання, миротворчі місії на різних континентах.

Відео дня

Армія – це сотні тисяч підлеглих і тисячі чиновників, у погонах і без погон. Реформатори і ретрогради. Професіонали і бездарі. Честь і корупція.

Я не гаяв часу і вже через дві години після призначення на посаду поставив перші завдання керівному складу Міноборони і Збройних Сил. Визначив стратегію розвитку і тактику дій. З першого дня особистим прикладом запроваджував принцип «роби, як я» замість «роби, як я сказав».

Одним з перших рішень зупинив масове скорочення армії, яку до мене зменшували по 75-80 тисяч осіб на рік. Визначив сім загроз воєнній безпеці України, сформулював для армії конкретні завдання,  довів їх до кожного командира бригади і полку за підписом міністра – вперше за роки незалежності! Сьогодні кожен командир бойової частини знає, як він має діяти на випадок будь-якої загрози.

Головним пріоритетом визначив бойову підготовку. При мені наші льотчики літали більше, ніж російські чи білоруські – по 70-90 годин на рік, штурмовики – 110 годин. В море виходило понад 20 військових кораблів і суден – більше, ніж Чорноморський флот Росії. Аеромобільні війська виконували понад 20 тисяч стрибків з парашутом щороку, вдень і вночі. Проводилися військові навчання стратегічного рівня. На полігонах я особисто перевіряв професійний рівень офіцерів – стрільбу з бойових машин, вогневу і фізичну підготовку – від лейтенанта-командира взводу до полковника-комбрига.

Розгорнув рішучу боротьбу з корупцією. При мені усі структури Міноборони були позбавлені права торгувати майном. Солдати не будували генералам дачі, а хто з командирів порушував цей наказ – втрачав посаду негайно. Вступні екзамени у військові вузи приймалися на Яворівському полігоні комісією міністра – щоб зменшити корупцію на місцях. За знущання над солдатом, фінансові зловживання і хабарництво знімав погони і звільняв з армії без пенсії. За порушення норм офіцерської і службової етики, що спричинили збитки армії, втрачали посади директори департаментів, командири частин і корпусів, командувач Сухопутних військ і заступник міністра.

Запровадив прозорість використання бюджетних коштів і розподілу житла. Дотепер газета «Народна армія» публікує дані про кожну розподілену квартиру. Я не дбав про рейтинги і не приховував злочини в армії. Навпаки – Міноборони було єдиним міністерством, яке розміщувало таку інформацію в Інтернеті разом із наказами міністра про покарання корупціонерів і хабарників.

Змусив олігархів доплатити понад 200 мільйонів гривень за укладені до мене невигідні угоди і контракти. Це дозволило у 2005-му році надати військовим у 2,7 разів більше квартир, ніж у 2004-му, а для контрактників – збудувати сучасні гуртожитки, кращі, ніж в арміях Польщі, Угорщини і Словаччини.

Піклувався про здоров’я військових і їхніх родин. При мені військові шпиталі отримали сучасного медичного обладнання більше, ніж за всі попередні роки незалежності. Укомплектував п’ять мобільних шпиталів, перевірив їх у дії підняттям по тривозі і маршем на відстань 820 кілометрів. Сучасним діагностичним обладнанням оснастив мобільні санітарно-епідеміологічні загони. Були введені у дію три санітарних вертольоти Мі-8 з дальністю польоту до 950 кілометрів. Відновлений і сертифікований для міжнародних перельотів медичний літак Ан-26 «Віта», в якому можна оперувати людину прямо на борту в польоті. Якби ми мали такий літак у 2005-му, то обгорілу дівчинку Настю Вівчар транспортували б наші військові, а не іноземці чартерним рейсом. 

Залучав армію на допомогу населенню під час надзвичайних ситуацій. Витік фосфору на Львівщині, буревій на Волині, лісові пожежі у Криму, в Дніпропетровській і Херсонській областях, «пташиний грип» на Півдні, повені на Заході України – армія завжди була поряд і рятувала людей.

Залучив до розробки і модернізації техніки десятки оборонних підприємств – Київ, Харків, Львів, Донецьк, Дніпропетровськ, Черкаси, Одеса, Сімферополь, Миколаїв, Павлоград, Кременчук, Запоріжжя... Десятки тисяч високотехнологічних робочих місць потрібні в Україні, замість того, щоб підтримувати чужі економіки, закуповуючи техніку за кордоном.

Був єдиним міністром, який розмістив номер мобільного телефону в Інтернеті. Солдати, командири частин, керівники оборонних підприємств, мами солдат і дружини офіцерів дзвонять дотепер. Просять допомоги або поздоровляють зі святами.

Коли гинув солдат, навіть без вини командирів, витрати на поховання брала на себе військова частина. Крім того, за моїм наказом на цвинтарі був присутній генерал не нижче командира корпусу – щоб дивився в очі мами загиблого солдата і більше дбав про підлеглих.

Запровадив однакову для всіх, від солдата до генерала, польову форму одягу. Позбавив армію онуч і нарядів на кухню. Росія лише зараз приступає до таких змін.

Вперше зняв музичний фільм про українську армію за участю найкращих зірок нашої естради, поновив традиції офіцерських балів.

При мені українську армію стали поважати інші держави, на Сході і на Заході. І я нікому не дозволив заступити за лінію національного інтересу України.

Як і обіцяв, без бойових втрат вивів український контингент з Іраку. Скоротив до 12 місяців термін строкової служби в армії. Домігся збільшення грошового забезпечення солдат строкової служби втричі, контрактників і молодших офіцерів – удвічі. Чисельність генералів скоротив до європейських норм.

Я не користувався міністерською дачею і урядовою лікарнею у Феофанії. Першим серед міністрів почав оплачувати використання службового автомобіля і перельоти членів родини. Квитанції зберігаю дотепер. Мої батьки і родичі самі сплачували за лікування у військовому шпиталі. Жоден з моїх кумів не отримав посади у Міністерстві.

Я прийшов у Міністерство полковником – полковником і пішов, бо головне – справа, а не зірки на погонах. Єдине, про що шкодую – не встиг зробити реформи в армії незворотними. Але ми це виправимо. З Вашою допомогою. Після перемоги наведемо порядок і в армії, і в державі. Досвід є.

Анатолій Гриценко, кандидат у Президенти України