Велика таємниця закриття кримінальної справи проти нинішнього міністра економіки, екс-голови МВС Василя Цушка нарешті стала надбанням широкої громадськості. Благу звістку про те, що цей приємний для урядовця процес жодним чином не пов`язаний з політикою, доніс до українців особисто генпрокурор Олександр Медведько.
Отже, «слідчий викликав Цушка, і він дав свідчення, які підтвердили, що в його діях не було складу злочину, - розповів Медведько. - Виходячи з цього і ухвалено рішення про припинення кримінальної справи...» І ніякої політики. Дослівно це прозвучало так: «І як би не пов`язували це з політикою - зв`язок відсутній». Все. Крапка.
Виявляється, в Україні для того, щоб добитися закриття кримінальної справи проти будь-кого, достатньо лише явки фігуранта до слідчого і персональних пояснень, мовляв, не був, не значився, не брав участь. Дивно, а чому тоді в СІЗО народ сидить мало не на головах один в одного? Полінувалися прийти на «співбесіду»? Виявилися непереконливі в особистому спілкуванні? Погано язик підвішена? Зачасто матюки в пояснення вставляли? Або там зібрався суцільно люд з дуже вже яскраво вираженими «фефектами фікції», і двері, що закрилися за їх спинами, з ґратчастим вікном – лише результат взаємного (із слідчим) непорозуміння щодо «особливо великих розмірів»?
Здається, пан генпрокурор все-таки дещо лукавить, і в країні під назвою Україна для взаєморозуміння (та чого приховувати, і взаємного шанування теж) громадянина із правоохоронцями вельми корисний чимвищий (тут вже кому як пощастило) статус у владі, чи біля влади. Зрозуміло, суто як доповнення до надзвичайно переконливих пояснень.
Тим більше треба врахувати, що робота у міністрів нервова, буває на ній всяке. Ось, наприклад, як описав пан Медведько ситуацію перед історичним захопленням Генпрокуратури «беркутами Цушка»: «Ситуація була, по правді кажучи, неординарна. Уявіть собі: йде колегія Генеральної прокуратури, сидить генпрокурор Святослав Піскун, члени колегії, тут заходять представники Віктора Ющенка і з порогу нам кажуть: «Збирайте речі. Призначено нового виконуючого обов`язки генпрокурора Віктора Шемчука». Усі були приголомшені. Зазвичай це робилося по-іншому: президент запрошував генпрокурора і пропонував подати рапорт про відставку...»
Зрозуміло, присутні розгубилися. Як же так? Раніше ж було інакше, а тепер ось як обернулося. А плюс до несподіванки ще й супутні, так би мовити, обставини. Нумо спробуйте підкотити на вулиці до одного з наших обранців, міністрів, функціонерів. Хоча чого це я? На якій вулиці? Ну гаразд, біля парадного під`їзду підкараулити. Загалом, підкотити до одного з наших «слуг народу» з проханням посунутися, скажімо, щоб ви могли пройти. Швидше за все, стільки нового про себе і своїх ближчих родичів ви ніколи більше в житті не почуєте. Якщо живі залишитеся.
Оде слово, сидить уся компанія в шоці середньої тяжкості, а тут ще, стверджує Медведько, «виявилось, є рішення суду про відновлення на посаді генпрокурора Святослава Піскуна, і водночас є указ президента про призначення на цей же пост Віктора Шемчука».
Зрозуміло, що шок шоком, а прагнення до справедливості у наших представниках влади розпеченим не випалиш. Тим більше що шанс такий з`явився... цікавий. Відновлення справедливості і так, і так тлумачити можна.
Так от, каже Медведько, поки намагалися зрозуміти, що до чого, в МВС повідомили про захоплення Генпрокуратури. «Міністр відреагував, як і повинен був: направив спецпідрозділ, особисто прибув. Почалася метушня».
Вже добре. Зрозуміло, початок метушні – не тільки природна, а й єдино можлива реакція на приїзд міністра. Чи на приїзд міністра Цушка?
«Після цього без допиту Василя Цушка, - розповідав про подальше свавілля генпрокурор, - винесли ухвалу про притягнення його до кримінальної відповідальності як обвинуваченого. Але він не був на допити: виїхав з України і ось тільки під час цієї президентської виборчої кампанії приїхав до Одеси. Слідчий викликав Цушка, і він дав свідчення, які підтвердили, що в його діях не було складу злочину».
Ось цікаво, чи багатьом обвинуваченим в Україні зійшла б з рук така самодіяльність? Не бути на допити, виїжджати, куди захоче, повертатися, коли побажає, та ще жертву міліційного свавілля з себе при цьому вдавати... Щось не віриться, що кожному. Особливо, коли читаєш про безневинних громадян, з яких тортурами зізнання вибивають. Виходить, залишається радіти, що хоч для відносно вузького кола «своїх» спаплюжені закон і справедливість мають-таки шанс на відновлення.
Та й Медведько «з усією відповідальністю» заявив, «що справу проти Цушка порушили без належної перевірки». Цікаво, вибачився хоч перед страждальцем?
Віра Сорока
