«Маленькою переможною війною» для Володимира Путіна на найближчих президентських виборах Кремль вибрав газову війну з Україною. Слід віддати належне цьогорічній гуманності політичних технологій Москви, адже першій його перемозі на президентських виборах 2000 року передувала Чеченська війна, і головним «драконом», якого перемагав Володимир Путін до 2008 року, був тероризм. Але тема, як то кажуть, себе вичерпала, і в третій раз перегин палки «по боротьбі з тероризмом» міг би стати свідченням неспроможності російської влади керувати такою величезною територією. Тому технологічним ворогом цього разу призначено Україну.
Натягнута перемога путінської «Единой России» на парламентських виборах восени минулого року спричинила масові протести, консолідацію опозиції і перехід на її бік лідерів громадської думки. Це, звичайно, послабило шанси Путіна здобути безумовну перемогу. Проте, на щастя, інтелігенція складає близько відсотка загальної чисельності виборців, тому наразі путінська команда робить ставку на «пересічного росіянина».
Інформаційний порядок денний для пересічних громадян прописує їм радіти з того, що живуть в Російській Федерації, а не в Україні. Дійсно, мінімальна заробітна платня в Росії становить близько шести тисяч рублів (понад півтори тисячі гривень), а середня заробітна плата по РФ сягнула двадцяти тисяч рублів (близько п‘яти тисяч гривень). Порівняння з вітчизняними показниками, звичайно, ж не на користь України. Це прекрасний технологічний хід для агітаційної кампанії. І головну можливість для нього створило монопольне становище «Газпрому» на європейському газовому ринку, зокрема, у постачанні газу до України. Газопроводи на територію України заходять лише з Росії, це історичний факт і спадок радянських часів. Відповідно, постійно зростаючі газові ціни негативно відбиваються на економічних показниках України, а надприбутки, отримані російською державною газовою монополією, вочевидь, напередодні президентських виборів скеровуються на підвищення добробуту росіян.
Щороку у грудні Російська Федерація провокує газові дискусії з Україною, справжньою причиною яких є бажання отримати у власність українську газотранспортну мережу. І, якщо раніше головним аргументом проти України був «не підете на поступки – отримаєте європейську ціну на газ», то сьогодні виходить, що ціна цього типу вуглеводнів для нашої країни перевищує європейську вдвічі, а то й більше.
Сполучені Штати Америки отримують газ по 99 доларів за 1000 кубометрів. Біржова ціна на газ в США коливається навколо 200 доларів за тисячу кубометрів, в Європі – навколо 300 доларів. Країни Євросоюзу, маючи можливість отримувати крім російського ще й норвезький газ, використовують це в якості аргументу в дискусіях щодо газових цін з «Газпромом». У підсумку кільком європейським компаніям вдалося нарешті повернути росіян до свідомості й адаптувати газпромівську ціну до ринкових реалій. Просто в ситуації вибору між зниженням ціни і втратою європейського ринку РФ вибрала цінові поступки. І вдалося це, до речі, без судових дій.
Правда полягає в тому, що демонстрація жорсткої позиції Росії в переговорах з Європою не додасть рейтингу Володимирові Путіну на президентських перегонах. А чергове газове протистояння з Україною, за підрахунками російських політтехнологів, -додасть.
З кожного мільярда доларів, які НАК «Нафтогаз України» перераховує в якості оплати за російський газ ВАТ «Газпром» половину становлять кошти, зібрані з українських споживачів, а решту – кошти, які щороку має знаходити уряд, щоб звести кінці з кінцями. І в першу чергу, це зовнішні запозичення, які потім повертатимуться за знову ж таки за рахунок коштів українських платників податків. Отже, як не крути, а виходить, що українські споживачі оплачують президентську кампанію Путіна. Не виключено, що після виборів новий старий російський президент трохи подобрішає і піде на певні поступки для України так би мовити «с барского плеча». А може й ні. Проте до завершення виборчих перегонів українські делегації точно вертатимуться з Москви з нульовими результатами будь-яких газових перемовин.
Дивує і позиція української сторони, яка досі не зробила жодного кроку в напрямку судового врегулювання ситуації, спричиненої газовими контрактами уряду Юлії Тимошенко 2009 року. Прем‘єр-міністр України Микола Азаров заявив про наміри подати позов до міжнародного арбітражу, і у відповідь Київ отримав від Москви лише ультимативне прохання відправити Азарова у відставку. До арбітражу Азаров поки не подав, у відставку поки не відправлений.
На сторінках українських ЗМІ розгорнуто активну дискусію щодо того, як негарно поводить себе Росія, це чудовий фон для нормального сприйняття суспільством чергових безрезультатних переговорів українських урядовців з російськими, але не більше того. «Ми не винні, це Юля і Путін» - ефект від цього меседжу, звичайно, буде, проте надзвичайно коротким. Влада має або пред‘явити результат, або знайти гроші для закупок газу по 415 доларів за тисячу кубометрів, або програти власні парламентські вибори. Найгірше, що виборами життя не закінчується, газові контракти (і, відповідно, газові конфлікти) з РФ діятимуть до 2019 року, якщо їх не переглянути. Питання стоїть в тому, навіщо природній монополії, якою є «Газпром», добровільно відмовлятись від вигод свого монопольного становища, і на що в цьому конфлікті розраховує офіційний Київ. А чи буде продовжений контракт після 2019 року, «Газпрому» вже майже однаково, адже там і до вичерпання запасів вуглеводнів у РФ зовсім недалеко. Стратегія росіян полягає в тому, щоб отримувати надприбутки тут і зараз, і переводити бізнес в інші напрямки. Не секрет, що «Газпром» намагається скуповувати європейських постачальників інших видів енергії, зокрема електроенергетики.
Ситуація, що склалася внаслідок підписання газових угод 2009 року заставить Україну нарешті замислитись і про енергозбереження, про яке ми двадцять років говоримо, а руки все не доходять. Мова насправді йде про те, що понад 40% витрат на енергоресурси, які споживає наша держава, є неефективно використаними і можуть бути скорочені взагалі. Тоді українським прем‘єрам більше не доведеться придумувати дивних вербальних конструкцій на зразок «от ми заплатили «Газпрому» мільярд, тому і не вистачило на охорону здоров‘я та боротьбу зі СНІДом», як нещодавно заявив Микола Азаров, хоча його винахідливості теж слід віддати належне.
І, якщо цього року природа в газовому протистоянні тимчасово стала на бік України впродовж першої половини зими, це далеко не привід для української влади розслаблятися. Зима з двадцятиградусними морозами в нинішній ситуації може просто розорити державу або щонайменше позбавити її ГТС.
Олена Дьяченко, консалтингова компанія «Партія влади»
