Четвер,
20 липня 2017
Наші спільноти

Вуглехімія? Режим продовжує пошуки виходу з енергетичної ями

 

Вихідна точка — ми так дружимо з Росією, що газ буде дешевий, як ні в кого ніколи.

Ми віддамо Крим — і газ буде дешевий.

Через тиждень ми домовимося, і газ буде дешевий.

Нам взагалі газ не потрібен.

Нам газ не потрібен, бо у нас вугілля багато.

І от новий рецепт: “Зараз ми вуглехімією будемо займатися”.

Колективи кількох українських інститутів, у назві яких є слово “вуглехімія”, деякий час будуть сповнені радістю та надією — нарешті згадали! Мільйони українців черговий раз переконались: у професіоналів завжди знайдеться чудо-зброя! Ви на нас «генерала мороза» — а у нас вуглехімія! “З вугілля можна виробляти газ, паливо, мазут тощо”.

Про що мова?

Оскільки не всі в країні вивчали хімію після школи, звернемось до джерел доступних, до Вікіпедії.

Отже, вуглехімія “розробляє та здійснює процеси і методи термічної, хімічної переробки вугілля. Вуглехімія — теоретична основа коксохімії, процесів хіміко-технологічної переробки торфу і сланців, газифікації та гідрогенізації вугілля”.

Цей напрям хімії виник у 20-х роках минулого сторіччя у Німеччині, розореній, бідній країні з найкращою у світі (на той час) хімічною науковою школою. Працями Фішера і Тропша була створена технологія газифікації вугілля з отриманням синтез-газу — суміші СО (монооксид вуглецю, більше відомий як чадний газ), який можна перетворювати, крім інших цінних продуктів, у рідке паливо. Ще раніше були винайдені методи прямої гідрогенізації вугілля, але німецькі технології виявилися кращими.

Промислову переробку вугілля в рідке паливо використовували країни, що перебували у край важких обставинах: Німеччина та Японія під час Другої світової війни, Південно-Африканська Республіка в умовах ембарго. У ПАР виробляють синтетичну нафту з вугілля і зараз, але для подальшої переробки як хімічної сировини. Причини банальні.

Природний газ доходить від свердловини до споживача (ТЕЦ) найдешевшим видом транспорту — трубопроводом. Спалювання газу легко автоматизується. Твердих відходів не створюється.

Вугілля треба підняти на поверхню зі шахти, збагатити (відокремити складові, що не горять), завантажити до вагонів, перевезти до споживача (ТЕЦ), вивантажити з вагонів, спалити. Обладнання для спалювання вугілля більш складне. На додаток утворюються тверді відходи на стадії збагачення та під час спалювання.

Щоб отримати тепло з синтетичного рідкого палива треба підняти вугілля з шахти, збагатити, завантажити до вагонів, привезти на хімічний завод. Гідрогенізувати — витрачаючи на це енергію та отримуючи відходи. Рідину завантажити до цистерн і перевезти до споживача (ТЕЦ). Вивантажити з цистерн. Технологія спалювання рідкого палива за складністю ближча до спалювання природного газу.

Синтез-газ можна спалювати тільки на місці його отримання. Пам`ятаєте, один із його складників — чадний газ? Наявні газогони для транспортування використовувати неможливо, природній газ метан суттєво відрізняється за фізичними та хімічними властивостями, змішувати їх не можна. Тому синтез-газ використовують для синтезу органічних речовин — звідси й назва.

Кажучи людською мовою, гідрогенізувати вугілля з метою спалення так само розумно, як зробити з деревини меблі, пофарбувати їх, поламати й кинути в піч. За роботою і зігрітися можна.

Під час війни та ембарго сенс виробляти синтетичну нафту є. Виробляти з вугілля продукти так званої “тонкої хімії” є сенс там, де природної нафти замало. Україні забагато потужностей одного підприємства, що переробляє побічні продукти всіх коксохімічних заводів країни. Підприємство входить до складу “Метінвесту” й працює в основному на експорт. А який сенс виробляти рідке паливо з вугілля в мирний час?

Відповідно до тієї самої Вікіпедії вартість будівництва заводу потужністю 80 тисяч барелів на день (приблизно — 4,6 млн. тон на рік) синтетичної нафти становить 7-9 млрд. доларів (у цінах 2007 року). Спалення такої кількості рідкого палива еквівалентно спаленню приблизно 4,3 млрд. кубометрів природного газу. А потреба заводу в сировині – вугіллі – сягне близько 6 млн. тон на рік (вихід синтетичної нафти з вугілля — 50-80%, приймемо 75%).

Але спалення 6 млн. тон вугілля еквівалентно спаленню 4,6 млрд. кубометрів природного газу. Тобто з десяток мільярдів доларів, років п`ять будівництва, щоб із тієї ж кількості вугілля отримати менше тепла. Це без урахування витрат на переобладнання котелень, створення парку залізничних цистерн і таке ін.

Хто хоче, може множити мільйони тон і тисячі кубометрів на гривні й долари, застосовувати коефіцієнти на банківські кредити й відкоти. Усе одно судова тяганина з Газпромом у Стокгольмі потребує менше часу та грошей.

Той, хто вивчав хімію і після школи, має пам`ятати слова Менделєєва: «Топити нафтою – топити асигнаціями». Ще більше це справедливо стосовно синтетичної нафти з вугілля.

Навіть, якщо малювати асигнації з допомогою вуглехімії в Адміністрації президента.

P.S. Існує ще воднева енергетика. Там узагалі дуже просто: два електричних дроти у воду — й отримуй водень. Чорне море в нас велике, електрики багато — тож чекаємо на нову секретну зброю!

Віктор Мішковський

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Читайте також
Новини партнерів
loading...

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку