Модний і відомий Кость Бондаренко провів політичні паралелі, сенс яких полягає в наступному: у Ісландії вирішили засудити прем'єр-міністра за перевищення повноважень - країну до дефолту довів. «Цікаво, чи будуть у Брюсселі також захищати Хорді, як і Юлію Тимошенко?» - саркастично запитує політолог.
Дорогий Костю!
Я не прихильник Юлії Тимошенко, більш того, вважаю, що в Україні відбудуться позитивні зміни лише тоді, коли в політику прийде інше покоління лідерів, - освічене, професійне, світогляд якого відповідатиме формулі етичного етатизму.
Разом з тим, думаю, що навряд чи європейські політики наївні і непереконливі в своїх аргументах всього, що стосується судового рішення щодо Юлії Тимошенко.
Яке може бути порівняння України й Ісландії? Держави, в якій грамотність, тривалість життя, доходи і соціальна солідарність відповідає найвищим світовим стандартам. ВВП на душу населення в Ісландії - 32 тисячі американських доларів (у Україні – 6300).
Я не дарма вожив, характеризуючи державу Ісландія, слова «соціальна солідарність». Солідарність соціальна – це спільність інтересів, одностайність, гармонія суспільних відносин. Громадянське суспільство і політична нація Ісландії - поняття тотожні.
Україна ж сьогодні – країна ненависті, «розлитого бензину», класової боротьби, де (зовсім за Марксом) буржуазія і пролетаріат готові поперерізувати один одному горлянки.
Проблема не в особі і відповідальності екс-прем'єра, а зовсім в іншому, - у вибірковості Феміди України, в її подвійних стандартах. Це не помилка, не недомисел конкретних людей з Брюсселя, це політична оцінка європейськими політиками української судової системи.
Вона (українська Феміда) скована в своїх словах і вчинках. І не тому, що всі ми живемо в бідній, відсталій країні, з компрадорською буржуазією, яка себе ніяк не асоціює з Україною, а в тому, що всі «суддівські і прокурорські» - це частина неефективної політичної системи, у якій принцип розділення влади не забезпечує розвитку, а відтак і процвітання держави.
Підозрювати, що європейські політики бажають зла Україні і виконують вказівки якогось таємного світового уряду, або якогось Більдербергського клубу - це наднаївність або свідома брехня.
Навіть найзабитіший український обиватель переконаний у тому, що тюремний термін Юлії Тимошенко – це політичне, а не кримінальне рішення суду. У справі Тимошенко домінує політика, як концентроване вираження економіки (писав класик), а не мораль, етичнність, і тим більше право.
За «справою Тимошенко» стоять політичні й економічні інтереси конкретних людей, прізвища яких може перерахувати навіть непрофесійний політичний експерт.
Тому, що всі без винятку перші особи української держави, президенти, міністри, народні депутати України, приходили на політичний Олімп або утримувались у владі, знищували своїх політичних супротивників або збагачували своїх друзів, тільки завдяки непрозорим схемам торгівлі газом на внутрішньому українському ринку.
Про це сотні, тисячі разів говорили ті, хто йшов у владу, і мовчали ті, хто її втілював.
Хотілося б запитати: хто вірить у те, що юний суддя Кірєєв розібрався в найчорніших схемах, де крадуть мільйони і як з «газової піни» народжуються українські мільярдери?
Автор цих рядків - не простодушний піонер, і знає, що політика за своєю суттю жорстока і варварська, кровожерна робота. І Юлія Тимошенко чудово знала, з ким зв'язалася в боротьбі за владу. Вона сидить у в'язниці, тому що програла, а її політичні супротивники перемогли. Або – або! Сum scutum aut in. Зі щитом, або на щиті!
Але у всіх, хто давав команду, судив, звинувачував Юлію Тимошенко, немає того, що в політиці називають «моральна легітимність». Тому європейські політики такі безкомпромісні у відстоюванні її прав, і створенні в Україні політичної конкуренції.
Навіть у Мауглі, який виріс серед вовків, була формула лісу: «ми з тобою однієї крові». Україна – це наш ліс. Треба тільки забути про страх. А ми всі гниємо зсередини від страху. «Ми його несемо в собі як заразу», - говорив герой гібсенівського «Апокаліпсису».
Віктор Тимошенко
